Слава ЗСУ!

— Де???

— В убиральні. Замкнувся, кричить, нікого не підпускає…

Янкель побіг нагору. Звідти було чути страшенний гамір. Коли вони вбігли в клас, там розгорілася сутичка. Хлопці витягли Костя з убиральні. Він брикався і кричав, щоб його відпустили. Потім вирвався і поліз у вікно. Його тримали, а він, відбиваючись, несамовито репетував:

— Пустіть, не можу!

— Костику, ангелок, заспокойся.

— Не заспокоюся.

Довго бовталися Костеві ноги над Старопетергофським проспектом, але все-таки хлопці подолали його і втягли назад.

Кость затих, тільки зрідка хапався за голову і скрипів зубами.

Пізно ввечері Янкель і Кость сиділи в залі.

— Плюнь на все, — втішав Янкель, — дівчат багато. Он я собі таку ціпоньку підчепив, цукерками частує.

Янкель вийняв жменю цукерок. Кость простягнув було руку, але відразу відсмикнув. На карамелі танцювала руда баядерка.

— Не їм солодкого, — сказав він, зморщившись. Потім, подивившись на Янкеля, спитав:

— А ти був у своєї?

— Я? — здивувався Янкель. — У кого це? Чи не в тієї, про яку розповідав?

— Авжеж, у тієї…

— От дивак! — зареготав Янкель. — От дивак. Дуже мені треба шлятися до кожної. Не такий я дурень.

А потім, трохи помовчавши, сумно додав:

— Ну їх… Жінки, ти знаєш, взагалі якісь… непостійні…

♦

Весна робила своє. У стінах Шкіди шаленіла неспокійна гостя-любов.

Хто, знає, скільки чорнила було вилито на аркуші поштового паперу, скільки було сказано палких і лагідних слів і скільки найніжніших імен зірвалося з грубих, не звиклих до ніжностей губів.

Навіть Купа, який був надто ледачий, щоб шукати знайомств, і надто важкий на підйом, щоб цілі вечори цвірінькати про всяку любовну нісенітницю, навіть він відчув хвилювання і став якось особливо ніжно поглядати на куховарку Марту і частіше забігати на кухню, заважаючи там усім.

— Чорт! — сміючись, лаялася Марта, але не сердилася на Купу, а навіть навпаки, на заздрість іншим, почала його підгодовувати. Купа погладшав, розбух і засяяв, як мильна бульбашка.

А Янкель, немов бажаючи відомстити давній подрузі, завзято і не без успіху почав залицятися до торговки цукерками і навіть захопився нею.

Тепер усі могли хвастатися по праву своїми дівчатами, і всі хвастали. А одного разу зробили огляд своїм «дамам серця».

По понеділках у районному кіно «Олімпія» були дитячі сеанси, у цьому ж кіно в травневі дні начальство вирішило влаштувати велике районне дитяче свято.

Оскільки при кіно був сад, свято надумали влаштувати на повітрі.

До цього дня готувалися довго і нарешті повідомили ніколи про день святкування. Свято мало бути грандіозним. ІІІкіда не на жарт розхвилювалася. Закохані парочки, звісно, змовилися про зустріч у саду і тепер готувалися що було сили.

Нарешті настав цей довгожданий день.

Після уроків хлопців одягли у святкову форму, примусили добре вимитись і нарешті, вишикувавши в нари, повели в сад.

Шкіда прийшла туди, коли саме збиралися гості, і насилу трималася в строю, але Вікмиксор наказав: «Не розпускати хлопців передчасно», — і халдеї вичікували.

Свято почалося звичайним кіносеансом у театрі. Показували кінодраму, потім комічну й видову, а після сеансу хлопці помітили, що з театру зникли п'ятеро «коханців». Однак дуже скоро їх знайшли в саду.

Всі вони були з подругами й прогулювалися, гордо поглядаючи на товаришів. Це було схоже на конкурс: чия подруга краща? У цьому змаганні першість завоював Джапарідзе. Чорномазий грузин закрутив собі таку дівчину, що шкідці ахали від захоплення:

— Оце я розумію!

— Ну й ну!

— От так синьйорита Маргарита!..

Невисока, з чубчиком блондинка, напевне, була дуже задоволена своїм кавалером, жагучим брюнетом, і зовсім не помічала його хитрощів. А Дзе навмисно водив її повз товаришів і невтомно розповідав смішні анекдоти, від чого ротик дівчини весь час усміхався, а голубі очі блищали весело й мило.

Вона, виявилося, була найкраща з усіх шкідських подруг, і Янкель, зачарований її красою, мимоволі розсердився на свою пару, кирпату, товсту дівчину, яка безперервно лузала насіння, дістаючи його з хустки, затиснутої в руці.

«Ну що за дівчисько?» — злився Черних, відчуваючи на собі глузливі погляди хлопців. Нарешті, не витримавши, він силоміць потягнув її за дерева і став, полегшено зітхаючи.

— Давай, Марусю, посидимо, відпочинеш, — запропонував він.

— Ой, ні, Гришенько, — кокетливо запищала товстуха, — від чого ж відпочивати? Я не втомилася, не хочу. Адже незабаром будуть танці. Ходімо, Гришенько…