Слава ЗСУ!

Книжки читали найрізнохарактерніші.

Янкель у думках перенісся в Нью-Йорк і там на Бруклінському мосту разом з «геніальним сищиком Натом Пінкертоном» скидав у воду Гудзонової протоки вже дванадцятого злочинця…

Японець переходив од аграрної революції до перманентної і, не погоджуючись із Каутським, за звичкою навіть у думці пошморгував носом…

Пантелєєв співчутливо зітхав, відчуваючи гостру жалість до підступно обманутої коханцем бідної Лізи, а Джапарідзе бився в гарячій сутичці на боці відважних мушкетерів, цілком поринувши в пухлий том роману Дюма…

Клас роз'їхався в різні частини світу: хто до індіянців у прерії, хто на Північний полюс. Дзвоника ніхто не почув; до справжнього життя їх вернув із світу мрій лише вигук Крокодила:

— А де ж олівці?

Ніхто не відповів.

— Де ж олівці? — повторив педагог.

Знову ніхто не відповів. Вихованці розбрелися по класу й не звертали уваги на вихователя.

— Віддайте ж олівці! — вже з ноткою відчаю в голосі прокричав Крокодил.

— Іди ти, — пробасив Купець, — не лови гав, коли не треба.

Хлопці розсміялися.

— Не лови гав, Крокодиле Крокодиловичу, — сказав Сашко Пильников і ляснув вихователя по плечу.

— Ах, так! — закричав Крокодил. — Так я вам зауваження запишу в «Літопис». Мені Віктор Миколайович сказав: пустуватимуть — записуйте.

— Дзуськи, — заперечив Льонька Пантелєєв. — Усіх не перепишете.

— Ні, перепишу, — відповів Крокодил, що вже тремтів від обурення. — Я вам колективне зауваження напишу… Кол-ллективне зауваження! — повторив він, і, осяяний цією думкою, зірвався з місця і, схопивши зрізаний конус та порожню скриньку, вибіг з класу.

«Колективне зауваження» він справді записав:

«Вихованці четвертого відділення вкрали у викладача олівці і відмовились їх повернути, незважаючи на вимоги вчителя».

Вікмиксор примусив клас повернути недогризки олівців і залишив усе відділення на два дні без прогулянок. Клас озлобився.

— Ябеда нещасний! — кричав Японець у вщерть набитій верхній убиральні.

— Ябеда! Фіскал! Крокодил чортів!

— Накрити його!.. — запропонував хтось.

— Втемну!

— Відучити фіскалити!

Вирішили крити.

Увечері, коли Айвазовський зайшов до класу, йому на голову накинули чиєсь пальто, хтось погасив електрику, потім пролупав клич:

— Бий!

І з кожної парти на голову нещасного халдея полетіли важкі томи книжок.

Хтось потягнув по спині Айвазовського поліном. Він закричав жалібно й скрипуче:

— Ой! Боляче!

— Досить! — гукнув Японець.

Засвітили світло. Крокодил сидів за партою, схиливши голову на руки. З його спини сповзло старе, дране приютське пальто.

Злоба відразу минула, стало шкода побитого халдея, який мовчки плакав.

— Досить, — повторив Япончик, хоча ніхто вже не думав більше бити Крокодила.

Айвазовський підвів голову. Обличчя сорокалітнього чоловіка було мокре від сліз. Жалість минула, стало гидко.

— Тьху… — плюнув Купець. — Наче баба якась, реве. А ще халдей… У нас Бебе, і той не заплакав би. Таких тільки бити й треба.

Айвазовський жалюгідно всміхнувся і сказав:

— Гаразд, дрібниці.

Стало ще жалісніше… Було соромно за те, що сталося…

— Вибачте нам, Сергію Петровичу, — похмуро сказав Японець. — Запишіть нам колективне зауваження для форми, а як людина — простіть.

— Гаразд, — повторив Крокодил. — Я вам прощаю і записувати нікого не буду.

— Оце людина, — сказав Пантелєєв.

— Так, — сказав Мамочка. — Б'ють його, а він прощає.

— Толстовець якийсь, а не халдей, — сказав Японець.

Айвазовський встав.

— Ну, я піду…

Дійшовши до дверей і відчинивши їх, він раптом круто обернувся і, почервонівши всім обличчям, закричав:

— Я вам покажу, дияволи!.. Я вам… Згною! — проревів і вибіг з класу.

♦

Поведінка Айвазовського збуджувала загальну злобу. Випадок з «християнським прощенням» знайшов відгук: Крокодила накрили і в третьому відділенні.

Кіпчаки добряче побили його і, коли він спробував розіграти й у них зворушливу сцену «загального прощення», додали ще й «на горіхи». Били не книжками, а гімнастичними палицями і навіть кочергою. На обоє відділень градом сипалися зауваження, всі вихованці цих відділень не виходили з четвертого й п'ятого розрядів.

У відповідь на посилення покарань шкідці дедалі дужче буянили… У Крокодила не встигали проходити синці.

В «Літописі» тих днів траплялися такі записи:

«Єонін і Корольов не давали вихованцям старшої групи спокою, протягом кількох годин кричали, сміялися, розмовляли, всіляко лаяли вихователя, називаючи його різними епітетами, особливо Корольов, який неодноразово підходив до ліжка вихователя, намагаючись його вдарити, придушити і т. д.».