Слава ЗСУ!

голову вищий за свого супротивника. Однак палицю він тримав якось так смішно, що натовп вибухнув дружним реготом.

— Постій за честь Ноттінгема, хлопче! — лунали звідусюди вигуки.

Бійці стали на свої місця і зміряли один одного поглядами. Кожен з них чекав, що перший випад зробить інший. Але так вони стояли лише якусь мить, бо Ерік, бажаючи провчити необережного обідранця і скинути його чимшвидше з помосту, сміливо почав атаку і з усієї сили луснув свого супротивника по плечі. Жебрак аж затанцював від болю і вдав, ніби от-от випустить палицю з рук. Натовп заревів, а Ерік приготувався до наступного, ще дошкульнішого удару. Та раптом незграбного жебрака наче підмінили. Він блискавично випростався на весь зріст і почастував Еріка таким несподіваним та влучним ударом зліва, якого тому ще ніколи не доводилось скуштувати. Хвалько гепнувся, мов каменюка, на дошки помосту, а натовп, чиї симпатії одразу перейшли на бік жебрака, аж надривався з реготу та криків, бо ніхто досі не бачив, щоб Ерік з Лінкольна ковтав пилюку.

Проте Ерік так само швидко підхопився на ноги, як і впав. Поквапливо відскочивши вбік, він приходив до тями й чекав слушної для себе нагоди. Тепер Ерік упевнився, що має справу з дуже серйозним супротивником, і став значно обережніший.

В цей день незчисленні любителі бою на палицях, що стовпились навколо помосту, побачили найвеселіше із змагань, які будь-коли відбувалися в Ноттінгемі. Обидва бійці показували виняткову майстерність, виключну силу й точність ударів, і жоден не поступався перед своїм супротивником у молодецтві. Ерік знов і знов намагався знайти слабке місце в захисті жебрака, але той влучно відбивав усі його удари. Сам же здоровань не нападав; він лише незрушно стояв на одному місці й задовольнявся тим, що зводив нанівець кожну чергову атаку свого супротивника. Довго, довго їхні палиці бахкали одна об одну, й довкола розлягався тріск, як при великій лісовій пожежі, і весь цей час Ерік намагався бути дуже обережним, бо тепер він знав спритність та сміливість свого супротивника. Але зрештою нерви його не витримали, і він почав сипати лютими, блискавичними ударами, — неначе величезний град застукотів по дахові будинку. Проте й ця атака наразилася на несхибний захист велетня-жебрака.

Та ось невідомий обідранець влучив слушну мить і змінив мелодію бою. Одним невідпорним ударом знизу вгору він вибив палицю в Еріка з рук, так що вона тільки мелькнула в повітрі; тієї ж миті другий удар звалився Ерікові на голову, а третій змахнув його з помосту, наче муху з шибки.

Чемпіон Лінкольна полетів сторч головою і так гепнувся об землю, що з хвилину лежав не підводячись.

— Іди тепер у свій Лінкольн, хвастайся, як ти змагався в Ноттінгемі! — засміявся переможець.

Натовп кричав, тупав ногами і взагалі виробляв таке, що навіть крамарі залишали свої прилавки, і звідусюди до місця події збігалося все більше й більше людей. Перемога дивного жебрака зробила його справжнім героєм дня. Ерік був нестримний хвастун і задира: уже не один в місті постраждав від його палиці та збиткувань. Тому зараз майже кожен пропонував обшарпаному незнайомцеві гроші, їжу й питво, і той собі бенкетував, аж поки сонце звернуло з полудня.

Потім розпочалося змагання на луках, на яке жебрак з'явився з кількома своїми новими друзями. Змагання відбувалось на тій самій арені, де раніше виступав Робін. І знову шериф, лорди та їхні дружини ушанували турнір своєю присутністю, а натовп заповнив геть усі місця.

Коли лучники виступили наперед, підвівся герольд і оголосив умови змагання: кожен зробить по три постріли, а переможця чекає приз — пара молоденьких вгодованих бичків. Серед претендентів на цей приз було з десяток дуже вправних стрільців, між ними й кілька лісників та вояків з охорони шерифа. В самому кінці шеренги бовваніла висока недоладна постать жебрака, який і собі надумав помірятися силою з кращими серед кращих.

Шериф помітив його й голосно запитав:

— А хто отой обірванець?

— Та це ж він нещодавно побив Еріка з Лінкольна, — відповіли йому.

Почалася стрільба. Всі стріляли влучно. Та ось настала черга жебрака.

— З вашого дозволу, — сказав він, — я б хотів постріляти з будь-ким, хто тут присутній, у ціль, яку я сам поставлю. — І він спокійно поніс на протилежний кінець арени тонку, очищену від кори лозину, яку ввіткнув просто в землю кроків на сто далі встановленої цілі. — Оце й буде ціль, — додав він потому, — ціль, гідна мужчини. Ну, хто спробує влучити в неї?

Наперед виступив один з лісників. Він довго й ретельно націлювався і зрештою серед мертвої напруженої тиші вистрілив. Тієї ж миті натовп загомонів, а потім вибухнув глузливим