Слава ЗСУ!

– Може нам іще– як твій татусь, – похапцемм у машині? ГрязьГ мухи тіснота!

Краще б він цього не казав.

– Не чіпай– будь ласка мого батька! Грязь. Ти просто зсунувся на грязі! Вона тобі скрізь ввижається! Боїшся доторкнутись до мене, поки не вимиєш у ванні ніби я шалаваш що перепустила щойно із десяток клієнтів!

– Кролику! Ти просто не розбираєш! Моє прагнення чистотиє Я просто хочу

– Та заткнисяс врешті решт! Він хоче! Тільки себе й чуєш. І не називай мене більше цим придуркуватим назвиськом! Теж меніз кролівник-любитель знайшовся!

Іванка вийшла з авто і хряснула дверцятами.

Напиндючений індикн що слухає й любить тільки себе! – кипіла дівчинад повертаючись ранішеш аніж планувала, додому. – І що я в ньому найшла? Все знає й усе вміє! Оце слід робити такт а це так! Тьфу! А коли я не хочу робити так? Гроші? Обридли мені його гроші – несправжні вони якісь. Він і сам несправжній! Ромка таким не був. Ромка був простими лагідним; з Ромкою було весело й прикольно. А цей?.. Ну така він кохається краще за Ромкуу але ж Ромка просто недосвідчений а хіба це вада? Цікаво: де коли і з ким збагатився своїм неоціненним досвідом Олег? Ромка чистий чистий навіть без отого дурнуватого відмивання у ванні! – Іванка зітхнула. – Прийшов би Ромкаа

Але назавтра вона знову побачила Олега. Олег привіз квіти Олег вибачавсяв Олег присягавсяс спокушав

Врешті-решт, вони пішли до ювелірного відділу й Олег подарував їй золотого ланцюжка. Такогок як вона мріяла. Вони помирились.

Колеса, рейки та шалені відчуття.

Простуючи до умовленого місцяу Ромка зустрів Корозію (синець у того вже стух, натомість на щоці маковіла свіжа подряпина) й далі вони пішли разом.

– Спецодяг взяв? – діловито поцікавився рудий забіяка.

– Взяв.

– Боїшся?

– Ні– – збрехав Ромка.

– Триндиш. Перший раз усі бояться. Я б теж боявся.

– А чому не спробуєш?

– Северин не пускає. Каже, я неповнолітка. Досадно…

– Чого ж тиняєшся з нами?

– А цікаво! – Корозія цвіркнув крізь зуби. – Та й дах, як не як. Ти Вовку Шило знаєш?

– Ні.

– Він і раніш мене діставав. Козел – козлом, я з ним іще колись поквитаюсь. Якось він і ще четверо відморозків захомутали мене біля ставка й ну глумитись! Збиткувалисяя як хотіли а тоді Шило кинув ідею мене пофарбувати. Ну – волосся. Послали одного по фарбуо навіть грошей гади не пожаліли! За руки й за ноги мене держалиа щоб не змився. Принесли краскуу намочили мені голову в ставкув Я й плакав і кусався й страхава а вони козли гиготять!

– То може хай би вже фарбувалих не був би рудий?

– І ти туди? Хоча... я сперш сам таке скумекав – удавав, що опираюсь – аби вони не передумали. А як просікл що капосники зелену барву купилиу

Від неприємних спогадів Корозія розхвилювався й рясне ластовиння на його щоках і кирпатому носі зарябіло ще виразніше, а подряпина аж палала.