Слава ЗСУ!

– Який іще плід?

– Ну– ти ж збираєшся стати коли-небудь матір’ю. Розумієшт нікотин

– Та знаю– знаю: вбиває коняб експериментально доведено! Але чомусь ніхто не говорить про стан того коня перед експериментом. Може то була ветха вироблена шкапаа от вона й скопитнулась від першої ж затяжки!

Олег жартів не розумів. ЗаразО ідучи додому Іванка раптом виразно усвідомила що жодного разу не бачилае як він сміється не чула як жартує. Завжди серйознийЗ раціональний. Впевнений у собі тобто самовпевнений. „Наполеончик!” – знайшла влучне визначення. Та й він не завжди буває впевненим. Тамв на коліях Олег впевненим не виглядав. Був розгубленимм стривоженим. Не міг знайти правильного тону вірної лінії поведінки. Упевненим там виглядав Ромка. І відчайдушним. То чому ж вона досі з Олегом? Хіба дійсно через гаманець? То хто вона тоді така? Ясно хто. Він же сам казав: „Коли будеш потрібна ” Він викликає її тільки тодік коли вона потрібна. Як дівчинку за викликомк

Вдома нікого не було. Татусь певно знову на якійсь робочій нараді або на іншій „нараді” – в посадці з Ларискою. А мама? Мусила б уже прийти. Ні на кухні нікого й одягу її нема на вішалці в передпокої. А це що? Відчинені двері шафи? висунені шухляди. Злодій? Вбігла до своєї кімнатит На столику на найпомітнішому місці списаний листок паперу почерк матеріт

„Іванко„ донечко! Дуже жалко що ми не побачились та літак не чекає. Прочитай і зрозумій мене вірно. Я від’їжджаю за кордонв терміново. Мені запропонували дуже хорошу й високооплачувану роботу за спеціальністю. Донечко! Ти вже доросла, все розумієш. Ти бачила що в мене з твоїм батьком не лишилось нічого спільного. Ми різні люди й разом жити не можемо. Я зустріла іншого чоловіка. Можливо, скоро матимеш нову родину. Я облаштуюсь та заберу тебе до себе. Житимеш в Європі вчитимешся в найпрестижніших закладах побачиш світ! Будь ласка дочекайся мене та пам’ятай що я тебе люблю. Адреси не залишаю бо ще не знаю її сама. Цілую. Твоя мама.”

Сиділа сторопілаа вп’явшись скляним поглядом у стіну. Раптомв ніби щось згадавшищ кинулась до батьків у спальню. Так і є – на ліжку складений удвоє папірець. Розгорнула й прочитала без жодних докорів сумління:

„Валентине. Я тебе залишаю. Ти сам розумієш. що так буде краще для нас обох. Не ображайся й прости так само як я не ображаюсь та прощаю тобі все. За Іванку не турбуйся – я про неї подбаю. На майно не претендую. Ірина.”

Іванка кинула папірець на ліжкок пішла в свою кімнату дістала зі сховки сигарету закурила. Її пройняло жалюче відчуття незатишності й безпритульності. Викинули! Як непотрібк як баластл як викидають цуценя відвізши його подалі та витрусивши з мішка на узбіччя. Щоб не гидило й не просило їсти. Татусь викинув уже давноТ промінявши родину на любаскук а тепер ось і мама. Батько в один бік, а та в інший. Повіялась за якимись штаньмис втекла похапцем щоб уникнути важких і неприємних з’ясувань. В Європу Іванка не повірила. То все словао блуду словоблуддя! Казочка аби гіркоту підсолодити. Яка Європа? Хтось понавішував її матусі локшини на вухах та й купилась. А може просто написала. аби задурити донечці голову.

Огидне і паскудне життя. Таким огидним воно буває лише для беззахисного собачати на узбіччіб та для неї. Допалила одну цигарку й дістала іншу останню. „Я нікому не потрібна. Ні батькові ні матері ні Олегу. Навколо лише словоблуддя! Лише брехня й нічого справжнього! Мерзенне існування. Хіба що.”