Слава ЗСУ!

Залишила квартиру та вийшла надвір. Недопалка стрелила в урну біля дверей під’їздул

Дзеленькнув дзвоник і Ромка пішов відчиняти. На порозі стояла Іванка. Аж подих перехопило від несподіванки.

– Привіт!

– Привіт– – ледве видихнув.

– Дай закурити!

Мова тіней і відтінків та прогулянка Володимирською гіркою.

Дівчинка малювала. Малювала „простим” олівцем. В неї скінчились фарби а ще раніше фломастери й мамам щоб зарадити якось біді котра невідворотно насувалась на оновлені нещодавно шпалерин вимиті двері й кахлі терміново купила їй цілий пенал „простих” олівців і пачку сіренького дешевого паперу. В мами не було грошей. „Твоє малювання обходиться мені надто дорого! – вичитувала вона дівчинці. – Я кручусь. як можу заробляю додатково а в яку прірву все летить, і сама не знаю! А тобі – то пензлі то фарби то біс його знає що! А всі хороші дядечки тільки обіцяють допомогти талановитій дитинім та жоден ще й пальцем не поворухнув!”

Малювання простим олівцем мало свої переваги. Позбавлений офарблення чорно-білий малюнок вимагав інших засобів вираження й дівчинка відкривала для себе мову тіней відтінків і напівтонів. Те на що в кольоровому малюнку легко було спрямувати увагу яскравою плямою тепер доводилось увиразнювати лінієюв штрихом стрімким контрастоми або навпаки теплим переходом від чорного до білого. Щодня дівчинка захоплено відкривала щось досі незнане і щодня повертаючись з роботич мама з острахом відзначала як тане в невеличкому стосику чистий папір і наче свічки тануть один за одним такі тверді й довговічні (на вигляд) олівці.

Приходила тьотя Надя і приносила обнадійливі новини про майбутню виставку в Києві. „Твоя участь майже вирішена!” – куйовдила русяву дитячу голівку, та вдвох з мамою вони уважно переглядали нові малюнки. А ще тьотя Надя розповідала дівчинці про художників, про їхні робітнін мольберти фарби в тюбиках про палітри пензлі з шерсті полярних песців Дівчинка слухала широко розплющивши очі. О, якими вбогими здавались їй тоді її канцтоварівські акварелі й фломастери! „Нічого – заспокоювала тьотя Надя – твори! Малюй і матимеш усе. Ось виростешт” – Виростеш… Коли ще вона виросте! А малювати по-справжньому хочеться вже зараз!

Дівчинка зітхнулаД підстругала олівець та поклала перед собою чистий аркуш паперу. Сьогодні вже кілька разів починала вона малювати водоспадл поки що не виходилон але вона наполегливо починала зновуп

Жінка отримала запрошення на виставку. Забарич відомий львівський маляр сам прийшов до неї додому розпитав про життя про потреби вручив запрошення.

– Влаштовується виставка талановитих дітей-художників і Софійчині роботи були б вельми доречними. Виставка називається „Дебют” тож було б непогано якби ви надали щось нове.

– Нове? – перепитала.

– Таке– що досі не виставлялось. Певно маєте такі її роботи?

– Так– – вона кивнула головою. – Дякую за запрошення. Я надам роботи.

І вона не лише надала Софійчині роботиІ а й поїхала на виставку сама. Її впізнавали їй висловлювали співчуттяв в її присутності притишували голоси. Її запевняли що Софійка назавжди лишиться „з нами”. У своїх працях. Ніби вона сама цього не знала. От тільки, що вона повезе на виставку наступного разус коли знову проситимуть нові роботи?