Слава ЗСУ!

– Як ти можеш? Та я знатиму. Я! І ти знатимеш!

– Іриночко! Ну так вирішуються діла. Бізнес, і не я це вигадав! Вважай, що ти просто виконаєш роботу! Мушу тобі сказати, що мій фінансовий стан не найкращий, і цей пакет мене б дуже виручив. Зрештою, – його погляд блукав підлогою, наче вишукував по кутках кімнати тарганів, – твоя віза й… твоє перебування в готелі… ти зрозумій мене правильно… тут капіталізм…

– А як же почуття, а нормальні людські стосунки!? Чи в Європі їх уже відмінили?

– А справа! – вибухнув зненацька Грег. – А гроші, а комфорт, а кусень хліба! За все вимагають чортових баксів!.. Ну, золотко, заради мене, ну...

Він її вбивав. Нищив. Прямо зараз. Отут. Розмахнулась і вкарбувала тремтячу долоню в його холодну, жорстку, як дошка щоку... Грег замовк.

Вона лежала на кріслах. Іти до нього в ліжко відмовилась навідріз.

– В мене закінчується віза…

– На біса тобі віза? В тебе її хтось вимагає?

– Скоро я не зможу вийти на вулицю.

– А нафіга виходити? В тебе все є.

– Я що, полонянка?

– О, Господи! Іриночко, в мене неприємності, а тут ще й ти… додаєш... Зажди трохи, я все розгребу.

– І що за неприємності? Чому ти від мене криєшся?

– Не гони. Встигнеш ще. Хоча, якщо така допитлива... Розумієш, готель – лише надводна частина айсберга. Легальний, так би мовити, дах бізнесу. А під водою... – Грег стишив голос. – Існує налагоджений канал перекидання на захід контрабандних партій спирту. Мова про тисячі тон! Вловлюєш? Оце наша основна харчівня. Я в Україні працюю з постачальниками, канали пробиваю, а він в Європі – збуває. Ірино, тут крутяться шалені суми й ми з тобою... можемо з часом прокинутись реальними мільйонерами!

– Боже, – прошепотіла Ірина, – куди я втрапила! Це ж кримінал, це незаконно! А раптом...

– Та не колотись! Нема ніякого злочину, тут тобі правова держава! Просто уникаємо митних зборів, обминаємо деякі податки. Все чисто й порядно, всі так роблять. Ех, мені б ще скинути з хвоста того жирного котяру й тоді...

Готельний бармен пригощав її плзеньським. Безкоштовно, за рахунок закладу.

– У вас є українське пиво?

– Нема.

– А горілка?

– М-м... немає, пані.

– Ну дайте тоді, яка є...

„Океан Ельзи”, щедрий колекціонер та захмарні мрії.

Вони увійшли до бару й повсідались за крайнім столиком біля дверей. Тільки Букет одразу пішов до шинкваса, де хазяйнувала гарненька дівчина в симпатичній зграбній уніформі:

– Лялечко! Нам, будь-ласка, чотири пива, „пепсі” й пакетик чипсів. І зніми, прошу, оті матюги та постав поки що оце, – він простягнув дівчині касету.

Російський шансон захлинувся, а натомість зазвучав „Океан Ельзи”. Четверо юнаків сиділи за столом і повагом сьорбали „Чернігівське”, а рудоволосий парубчак сьорбав „пепсі-колу” й годував чіпсами мишку. Блондин хрумав, кумедно притримуючи платівку чіпсів рожевими лапками.

– Ну, – порушив мовчанку Северин. – Які будуть ідеї?