Слава ЗСУ!

Ні‚ неправда! Вона не вмерла півроку тому в отому моторошному онкологічному центрі! То була не вона! Бо це несправедливо! Чуєш‚ Господи‚ несправедливо! Вона тут‚ на Землі! Захоплює і дивує людей своїм даром! От зараз повернусь додому‚ а там – моя Софійка‚ працює. Я не заважатиму. Піду на кухню‚ зготую вечерю...”

Висока, щільно запнута в жалобну хустку‚ жінка з аскетичним виразом на безкровному обличчі‚ неспішним‚ хоч і трохи нервовим поступом вийшла з парку й сіла в маршрутку‚ що прямувала до центру Львова. Закохана парочка‚ яка хихотіла на задньому сидінні‚ при її появі вмовкла.

Втомлений потяг і божевільний атракціон.

Повільно‚ стишуючи важкий хід‚ потяг вповзав на станцію. Електровоз і передні вагони котилися вже поміж рясномережива блискучих рейок та щедро понамащуваних стрілочних переводів‚ а задні ще гуркотіли над урвищем, і їхнє мірне постукування гулко відлунювало‚ розголошене металевими конструкціями‚ на обидва боки вздовж міленької захаращеної Бутені. Останній вагон прокотився мостом і‚ втомлено погойдуючись‚ наче худобина, що розповніла повертається увечері з паші, поповз під гору насипом до станції‚ тягнучи за собою заспокійливий свист сяючих від призахідного сонця рейок.

В улоговині між двома забур’яненими валами двох колійо четверо юнаків підвелися з трави, обтрусились і хутко порачкували насипом нагору, до мосту. Троє з них були рослими молодиками студентського віку, а четвертий, власник виткої вогненно-рудої шевелюри – підпарубчаком.

– Ну що, самовбивці, – промовив найвищий, темночубий, приємного виду, юнак, – продовжимо!

Один із його супутниківз смаглявий і патлатийи повернувся до високого спиною а той дістав з кишені чорну шматину й зав’язав довговолосому очі. Вже з зав’язаними очима хлопець намацав поручні мосту та видерся на них підтримуваний з боків товаришами. Потім випростався відпустив руку високого злегка похитнувся віднаходячи рівновагу, та й завмер стоячи на поручнях і широко розкинувши руки.

– НуН пішовп – промовив негучно до тихо хто залишився внизу. – Як не повернусь – вважайте мене членом усіх, скільки їх там зараз у нас партій!

– З Богом! – серйозно відповів високий.

Хлопець із зав’язаними очима зробив невеличкий крок якусь мить постояв потім ще крок і ще. Він виставляв уперед ногув обмацував кросівком вузенький шерхкий поручень й обережно переносив вагу тіла вперед. Відчайдух наближався до середини мосту і прірва під його ногами з кожним кроком зростала. Там унизун на карколомній глибиніі зачаєно щирились гострі краї безладно розкиданого каміннян залишеного тут либонь іще від часу будівництва мостущ а поміж них дзюркотіла мілка пересохла річечка. Кожен хто зірветься з такої височини вниз матиме один кінець – смерть!

Але довгочубий схоже, не боявся. З кожним кроком він почувався все впевненіше й навіть почав собі щось насвистувати. Супутники супроводжували його, йдучи позаду, готові щомиті кинутись на допомогу.

Ромка дивився на самогубця (інакше він і подумати не міг) на мосту та не йняв віри власним очам. „Що за приколи? Цирк поїхавл а клоуни остались?” На якийсь час він навіть забув про власне горе зачарований відчайдушністю трюкача. Але далі здивувався ще більше: довговолосий сміливець перейшов поручнями через містс зіскочив на землю переможно здійнявши догори кулакак й передав пов’язку наступному русявому трохи кремезнішомум хлопцеві. Високий і цьому зав’язав очі гуртом вони підсадили його на поручні й компанія рушила в зворотному напрямі. Тепер кремезний ішов поручнямир а решта супроводжувала його йдучи на віддалі.