Слава ЗСУ!

Посміялись...

– То що вирішуємо з трубою? – нагадав, відреготавшись, Ромка.

– Пішли, – скомандував Северин, – глянем на місці.

Поки слухали Букета, Блондин, наковтавшись чіпсів, безсоромно справив потребу прямо на стільницю й пошився до Корозії в кишеню – спати.

Северин лежав на канапі, дивився на екран телевізора й мріяв: „Видертися б на трубу та шугонути звідти на параплані! Летиш над містом, а внизу люди:

– А хто це там ширяє?

– Як хто – Северин! А ви гадали – інвалід, діабетик, ні на що не годний, нікому не потрібний. Ге, так думали? А він от, взяв і полетів! А ти спробуй, полети. Кебети не вистачить! А Северин…”

Тут до кімнати зайшов Валерка й відвернув старшого брата від казкових видінь в найнесприятливіший для себе момент:

– Сево!

– Що тобі?

– Ну скажи ти, врешті, цьому Тромбові, нехай відв’язне. Ходу не дає!

– Якому Тромбові?

– Якому-якому! Петя Тромб із дев’ятого класу. Я тобі вже сто разів казав! Доскіпується, чіпляється на кожному кроці. Те йому принеси, те зроби, а це вже до того скабанів – гроші вимагає. Зловить на вулиці: „Давай, – каже, – п’ятдесят копійок, тоді пущу!”

– Ну піди, пожалійся батькові. Взагалі, куди дивляться батьки?

– Які батьки? А старший брат на біса? За всіх он старші брати заступаються, і лиш за мене нікому. Що ти є, що тебе нема… Лежиш тут!

– Слухай, відвали! Вчись сам вирішувати свої проблеми!.. „Отже: летить Северин на параплані, а внизу люди. Може й Ксюта дивиться... Ні, не треба про Ксюту...”

Спирт, мальовничі краєвиди і недоречний джип.

– Золотко, збирайся. Зараз у салон – сьогодні ми запрошені на вечірку, до Яроша. – Грег виглядав енергійним і збудженим.

– До Яроша? Не показуй мені його!

Після Грегової „непристойної пропозиції” вони таки помирились. Грег стояв навколішки, благав, навіть витиснув скупу чоловічу сльозу. Ірина зглянулась.

– Ну, Іриночко, треба. Ми ж компаньйони. Побачиш його заміську „хатинку”, познайомишся з інтелігентними людьми. Буде класно, старий капосник – мастак влаштовувати оргії!

– Які ще оргії?

– Та жартую. Просто буде весело, повір мені!

– Ти що, випив?

– Ага! – Грег реготнув. – Каміл привіз проби спирту на дегустацію – довелось сьорбнути!

– І як їхатимеш?

– А-а, – хіба вперше? Веселіше, золотко, веселіше. Ну звідки цей занепадницький настрій!

Авто мчало заміським шосе. Ірина байдуже розглядала веселенькі доглянуті лани, охайні, наче вичесані гребенем, переліски, потішні пришляхові ресторанчики. Після конфлікту з Грегом вона не почувалася ані захищеною ні щасливою. Вони помирились, але...

„Ну добре – шкреблися в грудях незатишні думки, – закордон, Прага, Європа... А що далі? Оцей його чортів напівкримінальний бізнес... Не подобається воно мені. Все уявлялося зовсім інакшим. Де обіцяна робота, де мій заробіток, коли зможу забрати Іванку? Хто я при Грегові? Дружина? – Ні. Утриманка?”