Слава ЗСУ!

– Чого ж предка не просвітиш?

– А нащо чоловіка розчаровувати? Він і так додому приплентує, наче школяр з двійкою. Мене стидається, верзякає щось про надурочні, про завантаженість роботою. Вечерять не йде, поки не зглянусь та не покличу. Звісно, коли є в мене бажання готувати й коли він дає гроші на продукти.

Ромка не поділяв Іванчиного скепсису щодо матері, вірив, що дівчина скоро поїде за кордон і з охолодою в серці чекав часу, коли їм доведеться розлучитись.

Вони лежали поряд на канапі, курили, пускали кільця, змагались, в кого краще. Ромка ділився планами вітрогонів:

– Цукрозаводську трубу намірились штурмувати. Але потрібне спорядження: альпіністські пояси, карабіни, мотузка… А де взяти?

– За мене просив?

– Просив. Поки що глухо…

– Козли! – Іванка кинула недопалка на підлогу. – Навколо самі козли, й твої намахані друзяки теж! Ну нічого, сама покажу, чого варта! Подумаєш, вітрогони! Несправжнє це все, сурогатне. І подвиги ваші сурогатні, й емоції – все сурогатне! Це ж, як опіум, а хіба опіум дає справжні емоції?!

– Ні, Іванко, все не так...

– Так! Мовчи! Я знаю! – і вона раптом заплакала.

Назавтра Ромка до Іванки не пішов – мати затримала, вдома була робота. А через день, прямуючи до знайомої дев’ятиповерхівки, побачив дівчину, що вийшла саме з під’їзду та рішучою цілеспрямованою ходою поцокала каблучками в місто. Хотів гукнути – ніби щось за язика притримало. „Куди це вона?” Й сам не зогледівся, як рушив назирці. Ішов на відстані, сам не розуміючи для чого, й раптом аж дух перехопило – Іванка прошкувала в „царське село”, мікрорайон за річкою, всуціль забудований розкішними новоукраїнськими хатинками. Невже?.. Ось вона підійшла до високих глухих воріт одного з будинків і пірнула у вузеньку хвіртку. Хлопець підійшов ближче, поцікавився в пенсіонерки, що проходила поряд, хто тут живе?

– Таж Андрій Андрійович – комерсант, і син його Олег…

Огидна чорна зрада! Коли він усю свою любість, всього себе віддав дівчині, сподіваючись на зворотню відданість та чистоту, вона відступилась вдруге. Ну звісно: той, хто зрадить один раз… А який він осел! Повірив, розвісив вуха! Дурний, наївний телепень, як наївним був, так ним і залишився. Думав, коли він не уявляє собі кохання без вірності та довіри, то слід сподіватись цього й від неї! Аякже! Озирнись навколо, недоумку! Всі зраджують! Сьогодні з одним, а завтра з іншим. Посиділа, понудилася з Ромкою та знов гайнула до свого панка, там же ж подарунки, ресторани, авто! А в тебе що? Ну попхався перед нею під поїзд, придурок, а що далі? Можеш полізти ще, але цим її вже не зманиш. Господи, де та цукрозаводська труба? Видертися б на неї зараз, без страховки й без підготовки, та сторчголов униз!

Коньяк за упокій душі та суто чоловічий базар.

У претензійному, та без особливого смаку вмебльованому кабінеті господаря вони сиділи вчотирьох: Ярош, обвислі щоки якого рябіли синіми цятами ще виразніше, аніж зазвичай, а вузенькі очиці сполохано метушились під настовбурченими бровами, Грег з Іриною й Остап – карлуватий рухливий чоловічок непевного віку, чимось схожий на співака Віктора Павліка. Ірина сиділа збоку, либонь позасвідомо заховавшись за лапастою кімнатною пальмою. Блідий Грег розмістився навпроти Остапа й дражливо м’яв у долоні ключі від свого авто.