Слава ЗСУ!

Ромка відвів Букета вбік.

– Пам’ятаєш, колись… ти плів… ну, обіцяв познайомити з дівчиною?

– А Іванка? – здивовано вигукнув Букет.

– Та! – Ромка невесело махнув рукою. – Знов до свого недомірка злиняла. Скільки вовка не годуй…

– Ти диви! Даремно, значить, ти перед нею під поїзд пірнав. Да-а! От і вір жінкам. Ну, яку ж тобі подругу підібрати – високу, низеньку, шатенку, білявочку?..

– Та байдуже. Так, аби рани зализати… А то вже думав: на цю трубу та…

– Тут треба міняти агрегат! – заявив Букет, підводячись з колін.

Господар зітхнув і скрушно захитав головою.

– Коли хочте – давайте гроші, я поїду в Київ, куплю агрегат і заміню.

Хатні двері відчинились та до кухні, де Букет порпався з холодильником, увійшла дівчина, певно, дочка…

– Привіт! – Букет її трохи знав.

– Салют.

Господар довго перераховував гроші, зітхав, слинив пальця й знову починав перераховувати зім’яті п’яти- і двогривневі купюри.

Дівчина, її звали Оксаною, замітала на подвір’ї.

– То як воно? – весело підморгнув Букет, прямуючи до хвіртки.

– Як для кого! – задерикувато відказала.

„Класна гьорла, – думав знічев’я Букет, повертаючись додому. – От би… – Але він знав її хлопця – міцний, сталевоплечий. Боксер. – Ех!..”

Один за одним вони увійшли до привокзального бару та звично всілися за „своїм” столиком. Пива не брали – Букет запізнювався, тільки Корозія взяв за власні гроші чіпси й підгодовував Блондина. Віднести дівчині-бармену касету було нікому, тому на ввесь бар застуджено хрипів шансон.

Нарешті з’явився Букет, і не сам. Слідом за ним у коротюсіньких, більше схожих на плавки, шортиках і прозорій кофтинці до бару впливла розв’язного вигляду, схожа на казкову Дюймовочку, білявка.

– Ось, – дещо знітився Букет, побачивши, що зійшлася вже вся команда, – це Карина. А це, – звернувся він до дівчини, – я тобі розказував, – Ромка.

Ромка збуряковів.

– Я не вловив, – осудливо зиркнув на Букета Северин. – Ми сюди чого збіглися? – Присутність сторонніх на зборах команди не віталась.

– Ну так вийшло! – зробив великі очі Букет і повів ними в бік Ромки. Мовляв, не для себе ж стараюсь!

Тим часом Карина взяла від сусіднього столика стілець та всілась біля Ромки, безцеремонно зазираючи тому прямо в очі:

– А ти нічого, мен. Не наколов Букет!

Саме цієї миті відчинились двері й до бару увійшла Іванка.

На хвилю запанувала цілковита тиша (в магнітофоні саме закінчилась касета).

Букет подивився на Ромку. Той опустив очі. Карина, неймовірною жіночою підсвідомістю відчувши в Іванці суперницю, прихилилась до Ромки та вклала йому на плече свою лялькову голівку. Лазуровими янгольськими очима вона дивилась на Іванку, ніби провокуючи: „Ну, подруго, твій хід!”

Кілька довгих секунд Іванка залишалась окам’янілою. Потім підійшла непевною ходою ближче й, не дивлячись на Ромку, поклала на стіл перед Северином стосик чорно-зелених купюр.