Слава ЗСУ!

Досі дівчини в Ромки не було. Не наважувався, губився... І тоді, в електричці, навіть гадки не мав, що заговорить колись до чорнявки. А тут, піднесений хвилею звитяги, підійшов запросто, аж самому собі вдивовижу, присів поряд:

– Болить?

– Болить.

– Боїшся?

Дівчина приречено кивнула.

– Не бійся. Я теж спершу боявся, а зайшов і... Та воно й не боляче майже!

– Правда?

Спільна біда зближує напрочуд швидко, й за п’ять хвилин хлопець і дівчина вже розмовляли, як давні приятелі. Спершу оповідали одне одному проблеми своєї ротової порожнини а далі розмова полинула сама собою... Ромка зачекав поки Іванка полікується вислухав радісне повідомлення дівчини що „було зовсім не боляче” й оту прогулянку від кабінету зубного можна було вважати їхнім першим побаченням.

Світлолиця струнка чорнявочка не могла не викликати його захоплення та захвату. Пряме лискуче волосся виразно обрамляло ніби вирізьблене натхненним скульпторомн обличчя з примхливими витонченими рисами ледь примружені карі очі уважно й ледь нашорошено дивилися з-під рясних довгих вій. Трохи заширокі ніздрі загального враження не псували, а лише додавали якоїсь хлопчачої задирливості. На відміну від деяких ровесниць дівчина не псувала себе карикатурними вихилясами буцімто дорослої й обтяженої життєвим досвідом дами.

Ромка закохався відразу. Щовечора він бігав до Іванкид виламуючи дорогоюю в чиємусь садку на тихій завишневленій вулиціі по кілька важких кетягів бузку (вайлуватий кудлатий пес за парканом щоразу скаженів і захлинався на ланцюгуа але господар чомусь не виходив) злітав з тим букетом до її квартири в дев’ятиповерхівціп дзвонив у двері, й вони сиділи потім біля будинку на лавиціц тинялись містом ходили на дискотеку. Її мамам Ірина Сергіївнае гордівливаа гарнаа в розквіті зрілої краси, жінка щораз, передаючи доню до його рук загадково попереджала: „Романе! Я покладаюсь на вашу порядність!” І він щоразу обіцяв поводитись порядно.

Ромка й не збирався порушувати обіцянку. Йому вистачало (принаймні спочатку) й запаморочливих поцілунків і пожадливих обіймів у тиші пашистих червневих сутінківи коли притискав її до себе щосили хапкома обмацуючи пальцями тендітну дівочу спину та п’яніючи від невловимого запаху чи то літап чи то її таємничих парфумів чи просто юності, чи всього одразу...

Піти далі першою запропонувала Іванка. Якось вона познайомила хлопця зі своєю подругоюд Галкою. Та вже встигла скуштувати заміжжя але її легковажний суджений, надто швидко розчарувавшись у сімейному трибі життяб почав гуляти безпросвітноб тож Галці нічого не залишалось як розлучитись. Отак і лишилась їй у власність подарована на весілля квартира „колишній” на житлоплощу не зазіхавп пригрівшись десь під боком у власниці як ляпалиа чималенького сільського особнячка.

Галка нічого не шкодувала для подруги і „все влаштувала”.

І була порожня, зі старанно завішеними вікнамиа квартира, була тиха музика була принесена ним пляшка „сему”с який вони щедро розводили „кока-колою”к були її сполохані й дражливі водночас очі і її сухий шепіт: „НуН іди сюди...” Він марно вдавав досвідченого коханцяд в нього довго нічого не виходилон але врешті таки вийшло, а потім вони лежали й курили (йому не подобалосьл що вона курить але Іванка на те не зважала) і тоді вона видихаючи дим, та намагаючись утворити з нього кільце, сказала: „Ти хоч знаєшТ як називається те що ти оце щойно зробив? – І не чекаючи сама відповіла: – Дефлораціял от! ”