Слава ЗСУ!

Потім вони зустрічалися знову й знову. Він дощенту обчухрав розкішний бузковий кущ де за парканом заходився безсилою люттю великий кудлатий псяюха, він як додому заходив уже до її квартири Ірина Сергіївна вже чомусь не усміхалася, правда, як першея і на доньку поглядала якось дивнол ніби заздрісно, але його те не обходило.

Найкраща в світі дівчина належала йому. Ромці! Сором’язливому нерішучомуо який і в школі пас задніх у стосунках з дівчатамил й після школи власне... жодних успіхів... Та нащо йому якісь там успіхи в якихось там дівчат коли в нього була Іванка! Що йому ще потрібно? Він піднісся над буденністюд міг усміхатися кожному стрічному ладен був залізти й розцілувати того собацюру за парканом котрий марно пильнував бузкового куща він летів до знайомої дев’ятиповерхівкип як хрущ на манливе світло нічного ліхтарял але...

Але якось в призначений час дівчини удома він не застав – Ірина Сергіївна пояснила що Іванка пішла провідати хвору бабусю. Ромка чекав під будинком але того вечора так і не дочекався. Наступного дня знову не пощастило – цього разу мама сказала що донька недужа й не хоче нікого бачити. Ромка непокоївсяи нервуваву Ірина Сергіївна далі порогу його не пускала. Кілька днів він никав попід будинкомк човгаючи кросівками об асфальт похмурий і дратівливий пожильці вже насторожено на нього косувалил це дратувало хлопця ще більше й нарешті він побачив її але вийшла дівчина не з під’їзду...

Хамовита темно-зелена іномарка зупинилася в провулку навпроти внутрішнього дворика дев’ятиповерхівки, й Іванка (його Іванка!) в щільних джинсиках і куценькому чорному топику вийшла з автой мовила кілька слів водієвіс махнула йому на прощання долонькою та безтурботною дитячою ходою майже підстрибом рушила до будинку. Хворою вона не виглядала.

Ромка остовпів.

Вона теж його побачила. На якусь мить спиниласьп потім підійшла:

– Привіт! Ну от– слід було зразу тобі сказати та якось... Словом ми більше зустрічатись не будемо... І ти сюди, будь ласка, не ходи. Ти класний бой але... – вона говорила й дивилася вбік.

– Але чому? – видобув він нарешті з пошерхлого горла.

– Чому– чому? – її голос дратувався. – Тому! Не допитуй мене! прошу та ні в чім не звинувачуй! Давай залишимось друзями!

Вона обминула його, вкляклого скам’янілого і зайшла до під’їзду. Огидно скрипнули вхідні двері…

Кілька хвилин тому він почувався знервованим і неспокійнимК але тепер той його стан видавався Ромці станом майже цілковитого щастя. Ну не бачив він дівчини кілька днівв може дійсно занедужала. А може Ірині Сергіївні він чимось не сподобався може довідалась вона що Ромка не дотримав слова й повівся з Іванкою „непорядно”. Він і в гадці не мавц що могло статися щось інше. Але саме воно й сталося.

Для хлопця перекинувся світД змазались до невпізнанності барви. Власнеи всі кольори змінились одним – чорним. З чорного неба лило чорні промені сліпучо-агатове сонце день обернувся на нічс заклопотаність змінилась відчаєм. Нікого не хотілось бачити. Провулками він рушив до річкид перескочив через іржаву колію добру годину просидів над ставком осторонь від кількох непорушнихн наче якісь чудернацькі сфінкси рибалок, сам такий же непорушний як і вони. Випадковий перехожий навіть підійшови поцікавився чи клює. Тоді поволі посунув берегом до мостів...