Слава ЗСУ!

– Що, цікаво?

– Так… Я тут Васю Купрієнка шукала.

– Нема в нас такого. А більше нікого не шукаєш?

Дівчина невиразно повела плечима.

– Ну, я пішла... Па-па!

„Татарин” гукнув її, коли вона була вже біля дверей:

– Ей, зажди!..

– То як тебе звуть? – спитав, коли вийшли на вулицю.

– Марічка, – відповіла Іванка.

– А я – Міха. Що, може збіжимося ввечері біля кінотеатру, морозива пошамаємо?

Дівчина дещо знітилась:

– Ну…не знаю…

– Та чого там! Я ж бачив, як ти мене пасла! Приходь о дев’ятій. Ждатиму!

– Добре, – тихо відповіла Іванка та швидкими кроками, не гаючись, рушила геть.

Боксер повернувся до зали й на запитальні погляди хлопців відповів тріумфальним злетом руки в рукавичці та переможним вигуком:

– Моя!

Товариші схвально й заздрісно загуділи.

Софійчине фото, слина за коміром і нічне гриміння жерстю.

Юля сидить за столом і малює. Сьогодні тьотя Ада дала їй дуже складне завдання – намалювати Софійку. Софійку, яку та часто згадує і якої Юля ніколи не бачила. Дівчинка повинна малювати з фотографії, котру, перш ніж поставити на стіл, тьотя Ада довго тримала, притиснувши до грудей. „Це дуже складне завдання, – сказала вона малярці. – Ти повинна відтворити не лише фотографічну зовнішність, а й характер, душу, серце моєї незабутньої Софійки. Усвідомлюєш?” – Про всяк випадок Юля кивнула…

Сьогодні тьотя Ада вдома. Юля малює, а та час від часу заходить та перевіряє. Їй нічого не подобається…

– Ні, це не те! Вона була милою лагідною дівчинкою. Ти повинна це відобразити! Вона ніколи не перечила своїй мамі, була слухняною – відобрази! Вона не була такою нетямою, як ти. Вона могла намалювати все, що мама попросить. Ти відобрази це, відобрази!

Художниця малює, низько нахиливши голову, – дівчинці боязко дивитись на тьотю Аду. З її дражливого верескливого голосу Юля знає, що рот у неї зараз перекривлений, щока сіпається, очі блищать хворобливим жаром.

– Ти відобрази, відобрази! – вигукує тьотя Ада в дівчинки за спиною і Юля відчуває, як краплинки „феєвої” слини потрапляють їй за комір. Юлю дуже цікавить, що ж сталося з Софійкою, але спитати боязко. Хтозна, як тьотя Ада відреагує. Хоча, якщо Софійка жила з тьотею Адою в цій квартирі, то довго, зрозуміло, вона витримати не могла. Як не витримає довго й Юля.

Вибракувані хазяйкою малюнки один за одним летять, пожмакані, під стіл.

– Не те, не те, не те! Ти що, навмисно мене дражниш?

Нарешті дівчинка не витримує:

– Я хочу в туалет, – промовляє, голосно схлипуючи.

– Що? – цілу хвилину тьотя Ада дивиться на маленьку художницю відсутнім поглядом, аж поки до неї доходить зміст Юлиних слів.

– Добре. Трохи перепочинь і знов за роботу! Мусиш намалювати її сьогодні!

Дівчинка йде до санвузла.