Слава ЗСУ!

Піца, сон на розкладачці й телевізор на підлозі.

Насеред подвір’я винесли низенького столика та стару продавлену розкладачку замість стільця. Певно, стілець, на якому сидів Аурел, був єдиним. Поки дівчинка снідала (чи обідала) куснем великого, притрушеного цибулею, млинця, якого малеч називала „піца”, Степан приніс стосичок гарного білого, на такому вона малювала у тьоті Ади, паперу та набір кольорових олівців.

Юля почала малювати. Вона сиділа за столиком, на розкладачці, Аурел позував навпроти, на своєму стільці. Увесь „дитсадок” щільною братією скупчився в художниці за спиною й мовчки спостерігав, як та працює. Котресь із мілкоти сопіло застудженим носиком прямо в малярки біля вуха.

Близько години витратила Юля на портрет Аурела. На малюнку він так і сидів на стільці, тільки ціпки, що їх Аурел тримав на колінах, дівчинка не намалювала. Вона вирішила, що йому неприємно буде бачити палиці на малюнку.

Аурел залишився втішеним. Він довго розглядав малюнок, то віддаляв на відстань простягнутої руки, то наближав аж до очей, цокав язиком:

– Гарно! Молодча! Тямкуєш малювати. Зробимо так: намалюєш мені всю оцю дробину, а ми відведемо тебе на вокзал, як ти й хотіла. Згода?

– Згода, – сказала Юля.

Аурел підвівся й, похитуючись, пішов у хату. Малюнок він запхнув за пазуху. А на стілець перед Юлею всівся Степан.

Вночі дівчинка майже не спала. Лазила через кватирку, стрибала з другого поверху, бігала вулицями міста. Не встигла вона ще позначити основні контури Степанового обличчя, як відчула, що засинає. Очі злипались й олівець втікав з неслухняних пальчиків. Голівка хилилась і, спиняючи її падіння, дівчинка раз-по-раз здригалась.

Степан зрозумів. Підвівся, підійшов до художниці, вийняв із завмерлих пальців олівець та схилив дівчинку на розкладачку. Потім смаглявий хлопчак зняв із себе потерту джинсову курточку й прикрив нею Юлині ноги. Зрозумівши, що нічого цікавого сьогодні вже не буде, „дитсадок” швидко розсипався, й дівчинка спокійно заснула. Вона спала, притулившись щічкою до шорсткого брезенту розкладачки, злегка відкривши рота й притиснувши кулачки до грудей. Сама, в невідомому місті, на незнайомій вулиці, серед чужих людей, які розмовляли між собою незрозумілою мовою…

Прокинулась дівчинка на розкладачці, щоправда, вже в хаті. Посеред великої кімнати, котра займала, певно, весь будинок, на встеленій ковдрами й матрацами підлозі повним складом сидів Аурелів „дитсадок” – дітвора уважно дивилась кольоровий телевізор, який мерехтів на столику в кутку. Юлина розкладачка стояла в протилежному куті кімнати, а збоку, під стіною, на своєму стільці сидів Аурел. Інших меблів не було.

Помітивши, що дівчинка прокинулась, до неї тихо прокрався Степан.

– На, жуй! – він простягнув їй пиріжка, дуже схожого на того, що вона вкрала вранці на базарі. – Переспиш у нас, а з досвітку знов почнеш малювати. Спати будеш на підлозі – на розкладачці спить Аурел.

– А хіба він не твій тато? – тихо спитала дівчинка.

– Ні, я просто з ним живу…

– А де твоя мама?

– В Москві, – повідомив Степан. – Пеньонзи заробляє!

Ранок. Ніхто з дітлахів не вмивається, не розчісується й не чистить зуби. Одне за одним вони просто підводяться та біжать надвір, вже вдягнені, тому що так спали.