Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Розмір має значення

- Що там відбувається? - нарешті витисла із себе кілька слів Соломинка.

- Теракт відбувається. Ти ж чула. Нас взяли в заручники.

- Хто?

- Восьминоги. Вони, здається, прилетіли з Бетельгейзе.

- Так ми ж з ними друзі.

- Певно, що так. Ти ж бачила їхні дружні обійми.

Я струснувся усім тілом, немов собака, і підняв цілу хмару куряви.

- А навіщо їм це?

От якби знати. Втім, вони скоро оголосять свої вимоги, принаймні так твердить теорія. А практика…

- Нам яка різниця, навіщо?

- А ви хто?

У темряві зблискували Соломинчини очі. Вона мене так і не впізнала, і я вирішив поки що зберігати інкогніто.

- Глядач.

- Не схожі ви на звичайного глядача.

Шкода, а так намагався бути саме звичайним глядачем… Я тільки знизав плечима, втім, це, мабуть, залишилося непоміченим у пітьмі. Що робити далі? Теорія радила встановити зв’язок із Службою і доповісти ситуацію. Проте аби доповісти ситуацію, її спочатку треба знати. А ми сиділи тут як миші і навіть не уявляли реального масштабу подій. Отже?

- Я пропоную піти на розвідку, - сказала Соломинка.

Ти диви.

Я мовчки підвівся і посунув до стіни, у якій, судячи зі світлих шпаринок, мали бути двері.

- Куди ви?

- На розвідку. Куди ж іще.

- Ви не надто ввічливі. Зачекайте, ми раніше ніде не зустрічалися? Щось мені ваш голос здається…

- Тс-с-с… - я навпомацки знайшов ручку і обережно став відчиняти двері. Ззовні долинав шум.

Ми принишкли біля щілини, що утворилася у проймі. Шум наближався. Спочатку перед нами виник сірий мацак. Він міцно вхопився за гладеньку підлогу і слідом виповзло все тіло великого, завбільшки з мене, спрута. Ми зачаїли подих. Слава Богу, потвора не помітила нас і полізла собі далі, але уявіть наш стан, коли ми побачили джерело шуму та зойків, що лунали безперервно. Ззаду наш інопланетний «друг» тягнув, обплівши мацаками, двох людей, в уніформі, напевно, із тутешнього персоналу. Бідолашні хлопці борсалися, виривалися, але мацаки тримали міцно, немовби приклеєні.

Коли потвора зникла за рогом, ми із Соломинкою перезирнулися. Доведеться бути дуже обережними, бо в такі обійми легко потрапити, а от вирватися - важче.

Переконавшись, що шум достатньо віддалився, ми зробили крок у широкий коридор і почали свою подорож технічними поверхами Палацу Спорту.

Судячи з побаченого, напад було ретельно підготовано. Не знаю, скільки насправді було цих спрутів, але ми скрізь наштовхувалися на сліди їхнього перебування та відчайдушного опору з боку персоналу. Так, я мав рацію - в касі помилилися з кількістю квитків для цих тварюк.

Вочевидь, останню фразу я пробурмотів уголос, тому що Соломинка спитала:

- Яких квитків?

- Вхідних квитків. Я кажу, вони купляли квитки, значить, можна встановити, скільки їх тут.

- А ви знаєте, скільки продано квитків?

- Ні, але інші знають.

Мобільний зв’язок було подавлено примусово, так завжди роблять на виставах, аби не заважали артистам. Телефони місцевого зв’язку працювали, але при спробі вийти в місто одразу давали відбій. Значить, терористи захопили весь палац. Так я і сказав, кинувши чергову трубку.

- Чому ви так вирішили? - Соломинка акуратно повісила її на місце. Українські жінки страждають на манію прибирання, це доведено психологами.

- Я так вирішив тому, що коли плануєш обмежитися залою, немає рації вимикати телефони. Логічно?

- Логічно.

Ми побували в багатьох приміщеннях і скрізь знаходили одне й те саме - безлад, розкидані меблі та мовчазні телефони. Сюди, на технічний поверх, не долинало згори жодного звуку. А від цього картина спустошення ставала ще зловіснішою. Одного разу ми ледь не вскочили в халепу - коридором, повз двері, які ми уже збиралися прочинити, плазував спрут. Він був без полонених, тому просувався беззвучно. Довелося потроїти і без того подвоєну пильність.

- Усе. Розвідку закінчено, - проголосив я, виходячи з чергового кабінету.

- Чому? - поцікавилася Солоха.

- Мені все зрозуміло. Палац повністю заблоковано, людей тримають в залі під контролем. Треба шукати вихід назовні.

Я сам собі сподобався цієї миті - настільки авторитетно та спокійно прозвучали висновки.

- А що вони хочуть?

- Це нам розкажуть ззовні, якщо виберемось. Давай знайдемо кухню.

- Кухню?

Це ази. Найкращий спосіб проникнення до споруди - вентиляційний канал. А де найбільші вентиляційні канали? Зрозуміло, в кухні.

- У Палаці є ресторан. А значить, є і кухня.

- Навіщо нам кухня?

- Побачиш.

Пильнуючи в чотири ока, ми знайшли-таки кухню без зайвих пригод. Солоха чудово орієнтувалася за запахами, принаймні кухонними, і врешті ми відчинили ті двері, що треба.

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

AndrewLarly 20.07.2025

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


AndrewLarly 13.07.2025

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


AndrewLarly 03.07.2025

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар