Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

- Тю-тю.

Тут, судячи зі всього, відбулася справжня битва. Кухарям не першина мати справу із восьминогами, крім того, вони завжди озброєні велетенськими ножами, - отже, картина перед нами вимальовувалася грандіозна. Підлога була вщент залита борщем, скрізь валялися тарілки, каструлі та інший кухонний реманент. На плиті догоряв якийсь соус, - власне, за його запахом ми й зорієнтувалися. Хлопці не здалися без бою, принаймні про це свідчив велетенський обрубок мацака, який тепер уважно розглядала Соломинка.

- Дивіться.

Внутрішня поверхня втраченої терористом кінцівки була вкрита маленькими, навіть тендітними присосками. От в них, власне, і крилася справжня сила спрутів. Ці присоски намертво чіплялися за підлогу чи за людину - навіть і не пробуй відірвати. Тисячі маленьких присосок. Елементарні закони фізики.

- З таких обіймів не викрутишся.

Я почухав потилицю.

Соломинка стояла переді мною і тримала в руках обрубок нашого ворога. Можна було замилуватися нею в цю хвилину. Очіпок збився на бік і майже не стримував розкішного темного волосся. Викот запилюженої сорочки злегка надірвався і тепер відкривав трошечки більше, ніж раніше. Перемазане у сажу та білила обличчя набуло трохи дитячого виразу. У цей момент я відчув себе готовим пообрубувати геть усі мацаки на світі!

Але до справи. Перш за все я знайшов холодну плиту, бо на гарячій не дуже пострибаєш. Так, каструлі, миски - все геть, аби зручніше було дістатися до вентиляції. Відсунув банку зі смальцем. Нюхнув. Смалець був уже готовий до подачі - заправлений зеленню та часником, саме те, що треба. Я озирнувся навкруги, підійшов до полиці з хлібом та відламав собі добрячу скоринку. Війна війною, а обід за розкладом, та й, врешті-решт, ефективність праці ситої людини більша, чим голодної. Смалець ліг зверху густим шаром, я облизав ложку.

- Хочеш хліба?

- Чого? - дівчина відкинула мацак і підійшла до мене. Я зробив бутерброд і їй. Деякий час ми просто стояли і їли, немовби збираючись із останніми силами перед боєм. Та воно, в принципі, так і було.

Я закинув в рота останній шматочок, витер об штани жирні руки, аби краще хапатися за трубу…

- Стоп!

Від мого вигуку Соломинка здригнулася.

- Що з вами?

Витер жирні руки… Господи! Я уже побіг геть, підхопив з підлоги ворожий мацак та провів по ньому пальцями. Так і є! Наступної миті повернувся до столу, запхав до банки зі смальцем долоню, а тоді знову торкнувся присосок. Ура!!!

Соломинка дивилася на мене, немов на божевільного.

- Що сталося?

Я вхопив її за плечі, несила стримати радощів.

- Пам’ятаєш дартс?

- Який?

- Ну, вчора в дартс грали.

- А ви, власне, звідки…

- Там теж присоски, розумієш? І якщо їх намастити салом, вони не липнуть, розумієш?

Здається, вона почала метикувати.

- Зачекайте, а як ми зможемо усіх їх намастити?

- Господи, та не їх. Ми самі намастимося, це ж елементарно!

Соломинка дивилася на мене широко розкритими очима.

- Роздягайся! - скомандував я.

- Навіщо?

- Господи, ну що тут складного? Одяг на тобі - це зачіпка, до одягу присоска приклеїться, а якщо ми роздягнемося голі та обмастимося салом… - і тільки тут я зметикував, яку власне пропозицію роблю молодій дівчині. - Ой, пробач. Я не подумав… тобто не хотів… тобто я сам якось уже.

- А оце дзуськи!

Я підняв очі. Соломинка почервоніла, від чого стала іще привабливішою.

- Теж мені сам! Нікуди ти сам не підеш! Я з тобою! - вона уперла руки в боки, і я зрозумів, що сперечатися немає сенсу.

Роздягалися ми по різні боки плити. Соломинка попросила не дивитися на неї, і я, як міг, виконував це прохання. Банку зі смальцем поставили посередині, наші руки раз по разі зустрічалися в ній, і дівчина навіть не відсмикувала свою долоньку.

З яким задоволенням я позбувся свого маскараду - на підлогу полетіли окуляри, за ними борідка, бакенбарди, ватяні штани. Я мастився смальцем ретельно, аби не пропустити жодної ділянки, і краєм ока слідкував за Соломинкою - щоб у неї теж не залишилося незмащених шматочків.

- Спину, - сказав я.

- Що? - вона не підняла очей.

- Спину тобі намащу.

- Та я якось.

- Припини. Це питання життя та смерті.

У першу чергу Соломія була бійцем, принаймні зараз, а тому зрозуміла мене правильно. Але в другу вона лишалася дівчиною, а тому сказала:

- Ну добре. Тільки не дивися.

Прохання виглядало досить дивним, хоч жінки - відомі майстри дивних прохань. Я обійшов плиту, зачерпнув рукою смалець і почав ретельно втирати його в дівочу шкіру. Втирав і милувався, наскільки приємною на дотик була ця спина. Коли мої руки спустилися до талії, дівчина здригнулася і зауважила:

Попередня
-= 120 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!