Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

- Пану Винниченку. О, пан Винниченко - шляхетна людина! Він розуміє. Як то можна - вимагати від виробника показати своє виробництво? Це ж є комерційна таємниця!

- То пан генеральний менеджер покаже мені своє виробництво чи ні? - нарешті поставив я питання руба.

Він знову зачухав носа:

- Длячего пан не розуміє? Я би давно показав пану виробництво. Від корпорації «Краса і сила» не може бути секрету. Але я не можу! Чи пан розуміє? Не можу!

Оце вже діло! Хай мене корова на льоди запросить, якщо тут не заховане щось цікаве. Не може він - зрозуміло? І длячего? Ясний пьорун! Длятего, що коли б на виробництві все було чисто, він би зміг. Отже, результати першої розвідки можна вважати задовільними. Тільки б не перетиснути, щоб не перелякався завчасно. Все у свою чергу. Звичайно, була б моя воля, він би вже прямував до космопорту. В кайданах. Для мене доказів вистачить. Але не для керівництва. І тому я сказав примирливо:

- Ну, як пан не може - то не може. Чого так нервуватися? Що я, не розумію, чи що?

Мої слова справили приблизно таке враження, як глас Мойсея на народ Ізраїлю. Пан Марек завмер, немовби не вірячи своїм вухам.

- Направді? - запитав він обережно.

- Авжеж. Що таке комерційна таємниця, нам прекрасно відомо. Бізнес є бізнес.

- Точно-точно! Бізнес є бізнес. Бізнес! - він вхопився за це формулювання обома руками, а особливо тою, що мала каблучку з діамантом.

- Проте, - я спробував іще один варіант, - пан генеральний менеджер не відмовиться надати нам зразки сировини, що з неї роблять «Граціозу»?

- Відмовиться, - раптом рішуче заявив він. - Пан сам сказав: бізнес є бізнес.

Такий розвиток подій був цілком передбачуваним, тому я, аби не гаяти часу, підвівся з незручного фотелю. Пан Марек виглядав дещо спантеличеним, він явно не знав, як сприйняти несподіваний кінець розмови, коли на допомогу прийшла сама доля. А точніш, її намісниця в Польщі, секретарка генерального менеджера корпорації «Пані Граціоза». Вона занесла до кабінету тацю з двома філіжанками давно обіцяної кави. Довго ж вони її варять.

- То пан Мамай навіть кави не вип’є?

- Дякую бардзо. Кава впливає на серце.

- Шкода.

Я не повірив, що йому справді шкода. А пан Марек тим часом зробив біля мене два кола, проводжаючи до дверей, посунув секретарку з тацею і запопадливо притримував стулку, поки я вийду. А потім почвалав за мною до виходу, весь час бурмочучи, який радий бачити представника славної корпорації, і що весь до послуг пана Винниченка, щирі вітання йому та дочкам, і таке інше, що слухати було уже не обов’язково. Коли двері вже зачинялися, до мене долинула остання фраза:

- Кшисю, будете каву, що не став пити пан з України? Не пропадати ж їй.

Що там не кажіть, а всі багаті люди - диваки.


Комусь може здатися, що при першому контакті я зазнав фіаско. Але робота суперагента - це не те саме, що робота агента з продажу. Якби пан Володиєвський на все погодився, а потім нічого істотного виявити не вдалося - оце було б фіаско. А так - усе зрозуміло. Люди приховують тільки тоді, коли мають що приховувати. І вже чого-чого, а працювати зі складними клієнтами мене свого часу навчили.

Отже, тепер операція переходила до другої фази, уже цілком таємної. І головною задачею зараз було пролізти на завод, познайомитися з особливостями технологічного циклу та відібрати зразки. А коли маєш конкретну мету, засоби втілення знаходяться самі собою.

Я поколупався в надрах своєї пам’яті і знайшов там першу явку - місцевого транспортника, який мав довезти спеціальне обладнання. Хто не знає, поясню. Навантажувати агента технічними засобами, а правду кажучи, доволі громіздкою апаратурою, невигідно і дуже небезпечно. Для перевезення такої апаратури зазвичай використовують людей, які на півлегальних, а іноді й зовсім нелегальних засадах можуть ввезти до країни все що завгодно. Ідеальний випадок - наукові та технічні заклади, які потребують багато спеціальної апаратури. Хіба важко поміж калориметрами та чортзнащометрами приховати банального локатора або, скажімо, бомбу з годинниковим механізмом?

Отже, я їхав тепер до спального району столиці, на вулицю Плоцьку, де мешкав місцевий агент УГС.

Зрозуміло, що для початку я пересвідчився у відсутності стеження, бо така солідна корпорація, як «Пані Граціоза», запросто могла мати в штаті своїх топтунів, або користуватися послугами якоїсь охоронної контори. Але в кільватері було чисто, і я ще раз поаплодував сам собі, бо зумів вчасно зупинитися в розмові з паном Мареком. Він так і не відчув моєї справжньої небезпеки. А дарма.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!