Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Однак виклад китайських реалій трохи затягувався, тому я дочекався вимушеної паузи - просто для того аби набрати повітря в груди - і ввічливо попрохав:

- Я хотів би познайомитися з виробництвом.

- Цо пан муві? - він, здається, трохи захлинувся.

- Я хотів би познайомитися з виробництвом, - повторив я дослівно для полегшення сприйняття.

- По цо? - здивувався пан Марек.

- Ми купуємо у вас «Граціозу».

- Бардзо добже! - він щиро зрадів від такої інформації і навіть сплеснув у долоні, зблиснувши діамантом.

- Багато «Граціози».

- Но, не надто дужо, - він звів брови, - бо як порівняти ту кількість, що пан замовляє на рік, із кількістю жінок в Україні…

Я вирішив не чекати ще одного статистичного звіту:

- Але достатньо?

- Очивіще.

Ага, перший крок є. Ходімо далі.

- Наші клієнти цікавляться деталями виробництва, та й самі ми хотіли б ознайомитися з тим, як відбуваються процеси на вашому підприємстві.

Він дивився на мене, ніби не розуміючи:

- Вона має малу ефективність?

- Хто?

- «Граціоза»?

Я розвів руками:

- Ні, вона має чудову ефективність.

- Но власне! То по цо пану виробництво?

Логічно, нема чого сказати.

- Зачекайте, пане Володиєвський. Але ж ми є ексклюзивним дистрибутором.

Оця вже мені собача бізнес-мова. Аж у горлі шкребе.

- А! - зрадів раптом Генеральний менеджер. - Зрозумяле. Пан цікавиться ціною. Власціве! І ми готові предисткутувати ціну, - він поклацав кнопками телефону: - Пані Кшисьо, ілє коштує «Граціоза» для України?

Та миттєво відповіла, немовби знала всі цифри напам’ять. Ні, все-таки професійний персонал - основа будь-якого бізнесу.

- Отож! - знову потер руки пан Марек, потім щось підрахував на калькуляторі. - Ну, я міг би скинути для пана пару злотувок. А точніше, одну і три десятих. Але тільки за умови істотного зросту обсягів. Бо я не якийсь там халупник. Мої фабрики розраховані на великий обсяг, і те, що пан купує зараз, для нас є фактично страйк! А якби…

Довелося втрутитися.

- Пане Володиєвський, мене не цікавить ціна.

- А цо цікавить пана? - щиро здивувався він.

- Виробництво.

- Рани Бозькі, на цо пану наше виробництво?

Він поводився точнісінько як пташка, що захищає своє гніздечко, але ж саме оте гніздечко і було моєю метою.

- Розумієте, пане Мареку, я не бухгалтер. Мене не цікавить ціна. Я лікар, і моя задача - оглянути виробництво і зробити висновки, чи відповідає воно нашим високим вимогам.

Про високі вимоги це я навмисне підпустив. Хай знає, з ким зв’язався. І пан генеральний менеджер дійсно занервував. Підскочив, немовби його бджола вкусила, та забігав своїм невеличким кабінетом.

- Не розумєм. На цо пану виробництво? Тераз у мене купує Китай. То як пан собі мислить, їх цікавить виробництво? Вони його мають в носі! Цікавляться, чи їхні китаянки будуть худими, коли прийматимуть препарат. І ще ціною. Ну, там упакування, обов’язкові написи, сертифікація… - він зачепився за нове слово і спробував іще один фінт, - в Україні «Граціоза» сертифікована?

- Авжеж.

- Но власне! Сертифікат - це одповідність певним стандартам. То значить, наш засіб одповідає стандартам України?

- Він відповідає міжнародним стандартам, - блиснув я ерудицією, - інакше б ми його не купували.

Пан Марек зупинився і навис наді мною, немов Роденівський мислитель.

- Но?

- Що «но»?

- Чого ж пану іще треба?

Я посміхнувся дещо кровожерливо:

- Подивитися ваше виробництво.

- По цо?

- Я вже пояснював.

Моя наполегливість нарешті досягла мети. Пан Володиєвський завмер, щось обмірковуючи. Пальці вибивали на столі складний ритм, котрий, як твердять медики, знаходиться в резонансі із власними біоритмами піддослідного. Я взагалі останнім часом дізнався чимало корисного завдяки спілкуванню з науковцями.

- То як?

Він явно вагався і треба було дотискувати.

- Ні, нех пан зрозуміє, ми маємо свої ноу-хау.

- Мені не потрібні ваші ноу-хау. Я лікар, а не технолог.

- Звідки маю відати, що пан не технолог? - вигукнув він, але потім отямився і стишив голос: - Ні, не маю поводу не вірити документам пана… але показати пану виробництво все одно не можу.

Останні слова далися панові Мареку непросто. Здавалося його ось-ось трафить шляк.

- Тобто мені так і передати своєму керівництву?

Це питання теж не було простим. Пан генеральний менеджер нервово почухав носа і сказав голосом ображеного першокласника:

- Я буду скаржитися.

- Кому? - здивувався я.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!