Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Тим часом машина загальмувала і голос пана Марека підсумував:

- Вилазь, приїхали.

Хряснули дверцята. Почулися кроки. Далі зарипіли, відкриваючись, іще якісь двері. Пан Марек забрязкав чимось залізним, певно, ключами. Потім довго шаруділо в мікрофоні, вочевидь рукав піджака терся об щось цупке. Нарешті пролунав голос:

- Розбирай си.

- А ти не хочеш мене спочатку скупати?

- Не маю часу, вже казав тобі.

- Фу, як це не романтично.

- Це не я затримався на роботі.

- Давай не будемо сваритися, добре?

Судячи з подальших звуків, вона таки почала виконувати його побажання. І він невдовзі приєднався, бо у мікрофоні знову зашурхотіло.

- Іди до мене, - почув я здалеку.

І тут мої фари висвітили машину пана Марека. Вона була припаркована попід дешевим мотелем зі старозавітною назвою «Від смеркання до світання». Я вголос свиснув і вимкнув звук.

Мій клієнт трахкав у мотелі чужу секретарку. Господар корпорації «Пані Граціоза»! Чужу секретарку! Начебто в нього нема своєї.


Перевдягнутий у старенькі джинси, з газетою в руках, я трусився разом з іншими працьовитими поляками в вагоні метро, коло за колом піднімаючись над містом. Що цікаво - за зовнішнім виглядом можна було легко визначити, хто на якому рівні вийде. Перший рівень - костюми, чисті комірці, краватки, бо там мешкають фармацевтичні, електронні та інші елітні галузі. Наступні за ними - джинси, бандани, нечесане волосся - програмісти віднедавна відносяться до працівників шкідливих виробництв, бо випаровують навкруги погані запахи та сумнівну ауру. На сьомому рівні вийшли хіміки, а до восьмого я доїхав разом зі сталеварами в брезентових штанях та з кількома дівчатами студентського вигляду, що, певно, підробляють у диспетчерській. Тут розташовувалися найбрудніші виробництва. Оце так! З чого ж ця «Граціоза» варить своє зілля?

Примхлива доля зрештою привела мене в ту саму виробничу зону, куди їздив нещодавно пан Марек, тільки на сім рівнів вище.

Накривши пана генерального менеджера з чужою секретаркою, я повернувся до готелю буквально знищеним. Голова відмовлялася вірити тому, що почули вуха, а очі не хотіли бачити те, що марилося голові. Що це було? Геніальна гра? Постановка з метою замести сліди? Чи, може, щира правда? І взагалі, що тут відбувається, скажіть, будь ласка?

Поведінка пана Володиєвського абсолютно суперечила усім уявленням. Так не поводяться менеджери великих корпорацій. Так поводяться дрібні клерки. А ще підписанти, тобто формальні директори без реальних повноважень. Або гендлярі з базару.

Настав час для філософського питання: хто ви, пане Володиєвський? А щоб відповісти на нього, треба застосувати весь потенціал Організації. І саме тому я поїхав по допомогу до гладкого професора, а точніше, професора Гладкого, нашого агента у Варшаві.

Мій розрахунок був простим аж до геніальності - якщо пан Марек використовує чужих секретарок, то чому б нам не скористатися його пані Кшисею? Тільки не подумайте нічого поганого - вона абсолютно не відповідає моєму смаку, проте пан Гладкий як лікар реально має можливість отримати доступ до секретарського тіла, а конкретніше, до головної частини цього тіла - язика.

Варшава - маленьке місто. Пан Гладкий навіть не здивувався такому оригінальному завданню, він тільки на мить замислився, щось зважив, а тоді зателефонував своєму колезі, який мав практику в районі, де мешкала пані Кшися. Хто їх знає, цих лікарів, як їм вдається домовитися поміж собою, але наступного дня з’ясувалося, що пані Кшися як раз збирається на черговий медогляд, і професор Гладкий під дуже науковим приводом долучився до проведення цієї процедури. Моя б воля, я завербував би геть усіх медиків Польщі - і тоді навіки зникли би інформаційні проблеми.

Отож за вечірньою пляшкою ужгородського коньяку я дізнався адресу виробничого цеху компанії «Пані Граціоза Інтернешенел», а на додачу отримав безліч цікавої інформації - зокрема про те, що означений хмарочос зовсім не належить шановній компанії, а пан Володиєвський платить за вивіску на фасаді навіть трохи більше, ніж за оренду свого кабінету. Він дійсно спить з секретаркою боса однієї з фармацевтичних корпорацій, але це не має жодного стосунку до справи. Він неодноразово пропонував пані Кшисі стати його коханкою, але вона рішуче відмовилася (хто його знає, як воно насправді було?). Ну, й таке інше. Не обійшлося і без негативу - наприклад той факт, що сама пані Кшися на виробництві ніколи не була і навіть не має туди доступу, а працює виключно на представницьку мету - подає каву, робить вигляд, що шеф зайнятий, і в проміжках дивиться латиноамериканські серіали, які обожнює. От, виявляється, звідки був той звук у мікрофоні! Пан Марек просто залишив свій піджак у приймальні.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!