Слава ЗСУ!

Отак от побитий і від того мудріший, я летів розбиратися, кому це в Ізраїлі настільки заважають українці, що аж раптом було вирішено їх знищити. Ще й з якоюсь надприродною, я б навіть сказав, неукраїнською хитрістю.

- Температура повітря в аеропорту прибуття - плюс тридцять п’ять.

То це ще можна жити. До літака подали перехід, і я бадьоро підстрибнув з фотелю.

- Дякуємо, - сказали мені миленькі, але худенькі стюардеси.

Боже з високості, пошли м’яса на ці кості! До чого може довести людину препарат для схуднення! Наприклад «Граціоза».

- Вам дякую.

Дожилися. Побачивши жінку, я тепер одразу намагаюся оцінити, чи не є вона потенційною потерпілою у справі «Право першої ночі».

Аеропорт Бен Ґурійон зустрів мене словом «Мамай», видряпаним поганою ручкою на аркушику в клітинку. Напис тримав у руці сивенький коротко стрижений дідусь старозавітного вигляду.

- Шалом, адоні Мамаю. Драстуйте. Як долєтєлі?

- Дякую. Доброго дня.

- Ой, ви так красиво говорі… - він замислився, але потім все-таки сказав: - Го-во-ри-те. Я правильно казав?

- Абсолютно.

- Мені дуже приятно. Я так давно не говорив на мовє. А ви знаєте, я ж закончив українську школу.

Я скептично кинув оком і про всяк випадок попередив:

- Пробачте, що я івритом не дуже володію. Якось так склалося. Ло медабер івріт.

Дідусь замахав руками:

- Шо ви! Це не необходімо. Ми тут самі не знаємо, на якій мові говорим. Поняв, і добре. От ви так чисто говорите, зразу видно, що не наш.

- У мене дружина - єврейка, - видав я заготований фрагмент легенди.

Дідусь сумно похитав головою:

- У мене, ви не повєріте, та сама проблема, - потім зітхнув і повів далі: - А я хочу у вас узнать. Вам хто цю поїздку оплачує. Ви сам?

Я поліз до кишені по відрядження:

- Корпорація «Краса і сила».

- Ой, шо ви, шо ви! Не треба документів. Я поняв. Це дуже уважаєма організація. Нам туди, - показав він пальцем.

Я з готовністю рушив слідом.

- Там за дверями таксі. Вони беруть тридцять шекелей. А пройти трошки, так можна взяти машину без ліцензії за двадцять. Ви подумайте, яка разніца. Тридцять процентів. Мені інтересно, що ви скажете, лучче їхать за тридцять чи за двадцять?

Наскільки я зрозумів, відповідати було не обов’язково. Під пекучим сонцем ми пройшли близько кілометра. Аж до кінця платних стоянок.

- Ви маєте шекелі?

Я витягнув гаманця.

- Давайте двадцять. Зараз я стану організовувать машину.

Взявши гроші, мій провідник підійшов до скромного, але міцненького авто, що стояло одразу за останнім стовпчиком аеропортової стоянки, а тоді несподівано витяг з кишені ключі й умостився за кермом.

- Прошу, - гостинно показав він рукою на місце поруч. - Як у вас кажуть - прошу пана.

Це правда. Саме так у нас і кажуть.

- Тут дуже дороге життя. Економим на всьому. Просто на всьому. От ви зараз зекономили десять шекелей. По-вашому, це мало?

- Ну як сказати… - пробурмотів я.

- Я знаю, ви думаєте за чек. Вам треба щось показать у бухгалтерії. Я вам завтра дам чек. І там буде цифра тридцять шекелей. Ви понімаєте? Тридцять. А ви заплатили двадцять.

Цікава арифметика. До неї ще треба звикнути.

- Економія - це, я вам кажу, цілий спорт. Без нього просто не проживеш. Ну чому це я, інтересно, маю платити за рибу по десять-п’ятдесят? Якщо пождати трошки - буде розпродаж і вона буде по вісім. По-вашому, у мене єсть зайві два-п’ятдесят? Кстаті, куда ми їдемо?

- До готелю.

- Куда? Та боже ж мой! Там страшні ціни. Аф бен-Ладен ґезукт ^[2]. Я вас попереджаю, що ви будете переплачувати.

До чого тут бен-Ладен? Але я не запитав, а тільки змоделював вираз безмежного суму на обличчі.

- А як ви відноситесь до того, щоб жить у мене? У мене хороші условія. Ви будете мати окрему кімнату. Світлу, з вікном. І при цьому абсолютно безплатно.

- Якщо з вікном… - засумнівався я. - Це добра пропозиція?

- Що ви! В готелі вам таку кімнату ніколи не дадуть. А якщо дадуть, то за сумашечі гроші. Мій племінник в готелі працює, то він мені росказував, які там порядки. Слухайте, там такі порядки, що нормальним людям просто на поріг не можна ступати. Води безплатно не дадуть. А у мене можете пити скілько хочеш і даже митися.

Ну що я міг заперечити на такий аргумент?

- Мій племінник, він чеки принесе, щоб ви могли всьо в бухгалтерію пред’явить. Не хвилюйтеся. Ви живете безплатно, а чеки вам платить бухгалтерія. Різницю ділимо. Ви розумієте?