Слава ЗСУ!

- Привіт!

- Ви… ви знайомі? - президент отетерів не менше за мене.

Красень зупинився, замислившись, а потім простягнув мені свою долоню і радісно відрекомендувався:

- Ізо Лейбович! Нас знайомили, здається, на дні народження у Рудницькі. Так?

- Пан Лейбович, мій заступник, - підказав президент. - Він займається стосунками з державними органами.

Нічого собі, у них є спеціальний заступник для державних органів. Але мене він не влаштовує.

- Ви хочете спрямувати нашу розмову на офіційний шлях? - моя рука загрозливо потяглася до кишені.

- Бог із вами! - президент підхопився з місця і зробив своєму заступникові страшні очі так, щоб я цього не помітив. - Пан Мамай - представник Міжпланетної виконавчої служби.

Не можна сказати, що заступник припинив усміхатися, але його обличчя все-таки втратило частину оптимізму.

- Значить, ви дуже схожі на одного мого приятеля. Він теж, здається, працює у Галактичному суді.

Аут. Я такі подачі беру, не замислюючись:

- Суд і виконавча служба - різні організації. Але поки що я тут як приватна особа. Я наголошую: поки що.

- Це по Родимчику.

Брови Лейбовича злетіли вгору, демонструючи найвищий ступінь здивування.

- Родимчик?

- Родимчик, - повторив президент з притиском.

- Вже по кому, по кому, а по Ліону не може бути жодних проблем.

- Ти мені вже це казав. Звідки тоді взявся цей гой?

- У Родимчика високотехнологічне виробництво. Там дев’яносто відсотків - наука, а хіба наука може давати проблеми в суді?

- Про Кішона ти казав те саме, тільки там був салон краси, який не може давати проблем. І що вийшло?

- Кішон - це зовсім інша справа. Там ти знав усе від самого початку. Я з першого дня казав тобі…

- А тут?!

- Тут?

- Тут!

- А що тут?

Вони раптово замовкли і обидва обернулися до мене. Але я не забарився з відповіддю:

- А тут у нас викрадення технологічних ноу-хау. Контрафакт! - я навмисне обрав це порушення, бо, по-перше, його важко спростувати, а по-друге… по-друге, здається, відповідає репутації адона Родимчика в очах його власних банкірів.

- Макес им ойфн а бойх ^[15]! - президент схопився за голову.

Усе правильно. Найжорсткіші судові рішення в нас стосуються саме патентного права. Інтелектуальна власність охороняється законами суворіше, ніж будь-яка інша. Певно тому, що її найлегше вкрасти.

- Але до чого тут наш банк? - Лейбович усе ще намагався зберегти обличчя.

- До того, що Галактичний суд не може розбиратися, які гроші у вашому банку належать Родимчику, а які - ні, - мої співрозмовники синхронно витріщили очі. - Процес відбувався в Касіопеї, а там середньовіччя. Немає безготівки, немає банків, ходять тільки монети. Судді повідомили, що Родимчик весь час віддає свої монети вам. А ви натомість весь час даєте йому свої монети. Суддя спитав: навіщо вони міняються монетами між собою? - я пожалкував, що не захопив фотокамеру, аби зафіксувати вирази обличчя моїх клієнтів. - З точки зору Касіопеї це виглядає підозрілим, і суддя наказав заарештувати всі гроші гамузом.

Насправді я майже не ризикував. В історії міжпланетного суду були і значно екстравагантніші рішення, всі про це знали, а що найголовніше, знали й мої співрозмовники.

- Це незаконно, - нарешті вичавив із себе президент.

- Можливо, - радісно кивнув я. - Будете оскаржувати?

Оскарження в Галактичному суді тривало ніяк не менше року.

- А чого ви хочете?

- Я хочу, щоб ви організували мені зустріч із вашим клієнтом у своїй присутності. Мені треба запропонувати йому умови мирової угоди, але так, щоб це чули ви і могли вплинути на його рішення. Я хочу зустрітися на нейтральній території і чекатиму на вас із ним завтра, - я назвав місце і час зустрічі.

- Ну як я можу відповідати за свого клієнта? Ви ж розумна людина. А якщо він…

- Ізо! - президент ляснув долонею по столу. - Якщо ти з твоїм Ліоном разом не будете на цій зустрічі, я… ти знаєш, що я зроблю!

Лейбович раптово зблід.

- Ви не можете…

- Можу. Спробуй не прийти, тоді побачиш.

Фортеця капітулювала. Іще хвилина пішла на фінальний обмін люб’язними словами та запевнення в тому, що до післязавтра я не дам документам ходу.

У приймальні я потиснув обом співрозмовникам руки.

- Чекатиму на зустріч!

- Ви вже тоді працюйте з Ізо, - додав наостаннє президент.

- Але я можу апелювати до вас?

- У будь-яку хвилину.

- Тоді прощавайте.

Президент зник, а я в супроводі Лейбовича посунув до дверей.