Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

І поміж усього цього мені належало розшукати центр виготовлення складної біотехнологічної продукції! Не дивно, що будь-які інформаційні запити губилися серед тубільних комп’ютерних мереж.

Я у розпачі відхилився на спинку крісла. Що робити? Виглядало на те, що у Росії біохімії як науки просто не існує. Або - інший варіант - біохімічні розробки мають таємний характер і повністю контролюються КГБ.

- Слухай, друже, у тебе часом не залишилося завербованого агента десь у районі Сурґута? - запитав я в Сагайдачного, ні на що особливо не сподіваючись.

- Сурґут? - замислено пригладив він люлькою свої розкішні вуса. - Здається, це Сибір?

- Західний, - уточнив я.

- Є в Сибіру один організм… - несподівано промимрив мій сусіда, немовби пригадуючи, -…аматор японській поезії.

- Організм, в смислі - гуманоїд?

- Не те слово. Навіть по-нашому вміє. Зараз я його…

Із цими словами він занурився до свого комп’ютера. Треба зауважити, що сам Сагайдачний періодично грішив віршами, а до того ж, був постійним відвідувачем поетичних тусовок, особливо кохаючись на екзотичних формах творчості. Різноманітні хайку і танки вилітали з-під його вусів несподівано і не завжди доречно. Що поробиш, українці - поетична нація.

- Осьо він, - Сагайдачний тицьнув пальцем у монітор. - Такий собі Гнучкошиєнков Микола Васильович.

Я глянув, але нічого особливого не побачив - цей, як висловився мій колега, організм, не надав свого фото для мережі, та й взагалі ніяких даних, окрім графи «захоплення», ретельно заповненої назвами східних жанрів та прізвищами поетів.

- Де він мешкає?

- А біс його знає. Судячи з локалізації, це десь у Сибіру. Ханти-Мансійський округ.

- Те, що треба, - зрадів я. - А коли ти його завербував?

- Ніколи.

- Тобто?

- Ну так, ми з ним просто обмінюємося новинками.

- І він досі не твій агент?

Сагайдачний подивився на мене зверхньо:

- Агентів не вербують через електронку.

У відповідь я глянув іще зверхніше:

- Будь-яке спілкування з працівниками спецслужб уже само по собі є вербовкою. Навіть віртуальне.

Сагайдачний промовчав. Один-нуль. Однак ця невеличка перемога ні на крок не посунула справу.

Я повернувся до роботи і взявся складати хитрючий кореляційний запит, який мав проаналізувати всю російську комп’ютерну мережу не тільки на наявність наукових центрів або виробництв, а й на обсяги закупівлі хімікатів та реактивів, обіг продукції біовиробництва, циркуляцію кадрів відповідного фаху, а також переробки біосировини, видобутої з кедрів.

«Попередній час розрахунків - тридцять шість годин», - повідомила мені ґречна пошукова система. Ти ба! Правду кажуть, що один кваліфікований агент може більше спитати, ніж найрозумніший комп’ютер відповісти.

Але окрім цього, в мене значився іще один незавершений комп’ютерний дослід. Цікаво, як там справи? Я набрав особистий Галушкин номер.

- Альо.

- Це Мамай. Галушко, я в Києві. Що там з нашим біоматематичним моделюванням? - можливо, це прозвучало занадто сухо, але совість агента УГС не дозволяла мені у службовий час вести розмови приватного характеру.

У Галушчиному голосі бриніло розчарування.

- Перший етап закінчиться не раніше, ніж за тиждень, і якщо ти потелефонував тільки з цього приводу, тоді…

Сам нарвався. Міг би і не настільки ретельно дотримуватися службових інструкцій.

- Галусю, я страшенно скучив, не бачив тебе хтозна-скільки і просто розгубився, почувши твій голос. Ти пробачиш мені?

- Пробачу, - легко погодилася дівчина. От за що я її люблю! - Мій дід завтра запрошує нас із тобою на куліш. Підемо?

- Академік Майборода? - моєму здивуванню не було меж. - Мене? Я ж звичайний агент!

- Він запрошував не агента, а мене з моїм хлопцем, - зауважила Галушка і додала. - Не бійся, він класний!

- Хто б сумнівався!

Авжеж. У мене ще й досі шия свербіла після прочухана, отриманого від начальства через лист цього «класного» до Гетьмана. Проте все одно - не кожному смертному вдається трапити на куліш до зірки такої величини, як Омелян Майборода. І це, чорт забирай, приємно.

- Яка форма одягу? Блек тай?

- Дурник, - сказала Галушка. - Ми будемо втрьох, по-домашньому - ти, я та дідусь.

- Єсть по-домашньому, - виструнчився я, і ми не змовляючись засміялися.


Цей день я не забуду ніколи. Світило світової біохімії чекало на нас, сидячи біля хвіртки та лускаючи насіння. «Я з діда-прадіда куркуль. От і завів собі хутір», - пожартував академік, показуючи на свою садибу. Видовище дійсно вражало, і не стільки розмірами, скільки усамітненням та якоюсь внутрішньою гармонією. На подвір’ї господар перш за все запропонував умитися зі справжньої криниці з журавлем, що височів біля самого паркану. «Чисті руки - чисті думки. Ви повинні залишити на вулиці весь свій клопіт та службові справи. Попри те, що їх багато і вони важливі», - він хитро підморгнув мені, даючи зрозуміти, на кого в першу чергу розповсюджується це правило.

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!