Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Ні, стоп, давай не будемо сходити на манівці. Сталося, то й сталося. Треба шукати причину.

Де могла прогоріти така легенда? Ніде, бо й легендою насправді не була. Так, сторінкою біографії - не більше.

Чому громадянин Мамай вибрав роботу вільнонайманого шишкаря саме у цьому виправному закладі №14840? Насправді тому, що саме ці, під трафарет нафарбовані цифри красувалися на мішках із сировиною в Ізраїлі. Але хто про це міг знати? Ніхто. А тому злочинець Мамай прийшов до місцевого відділу кадрів за вицвілим оголошенням на стовпі. І стовп цей, і оголошення я теж міг пред’явити.

Далі. Як іще можна було спалитися? В речах, залишених у бараку, знайшли специфічне шпигунське обладнання? Ні в якому разі. Я знав, куди їхав. Знав, що Сурґут є вотчиною Комітету Галактичної Безпеки, скорочено КГБ, а тому не мав із собою навіть нитки, яка могла б скомпрометувати чесного кримінального злочинця Мамая. Я поїхав, покладаючись тільки і виключно на свою голову та руки. До речі, руки. Можливо, відбитки пальців десь засвітилися? Теж навряд чи. Я не залишаю відбитків без потреби, це для суперагента поганий тон.

Висновок напрошувався сам собою - засвітитись я не міг. Хіба що впізнав якийсь давній клієнт, який випадково опинився тут. Я спробував перебрати в голові такі можливості, але швидко переконався, що і з цим усе чисто. Взагалі агент Мамай був чистим з усіх боків, тільки зараз чомусь сидів на сурґутських нарах за звинуваченням у шпигунстві. А може, це превентивний захід? Може, в наших стосунках з Росією знову настав період полювання на відьом? Ця версія була найвірогіднішою, проте не влаштовувала мене категорично. Я приїхав сюди у важливій справі і не дозволю мати себе за випадкову жертву ускладнення зовнішніх стосунків. Моя мета - пройти вздовж всього ланцюга виготовлення клятої добавки у цьому ІТУ 14840 від збирання кедрових горіхів аж до завершення переробки. І я досягну цієї мети, чого б це не коштувало.

У таких роздумах минуло годин зо п’ять, і за цей час, на жаль, нічого конструктивного вигадати не вдалося. Знову й знову я доходив висновку, що засипатися не міг, і знову озирався на спартанську обстановку місцевої тюрми. Можна вірити висновкам, а можна - власним очам. Вибір за мною. Єдине досягнення - за цей час вдалося остаточно потверезішати. Все-таки зусилля УГСівських медиків не були даремними: я прочумався без особливих зусиль, хоч до смертельної дози, наскільки пам’ятаю, залишалося зовсім небагато.

Годинник показував уже пів на десяту, проте мене все ще ніхто не турбував. Навіть сніданок не принесли, хоч мушу зауважити, зараз це було зовсім не актуально. Видно, з правами ув’язнених в Росії, як завжди, є проблеми.

І щойно я так подумав, у дверях загриміли ключі. Невже місцева адміністрація намагається спростувати наклепи на національну пенітенціарну систему, хай їй чорт?

Однак сніданком навіть не пахло. На порозі стояв молодик у кагебістській формі.

- В’язень Мамай! - звернувся він до мене.

- Протестую, - категорично заявив я. - Поки мені не пред’явлено звинувачення - а навряд чи ранішній візит ваших колег може вважатися повноцінним юридичним актом - так от, поки я не побачу звинувачення, я відмовляюся визнавати це ув’язнення законним.

Кагебіст байдуже вислухав мою тираду.

- На вихід, - сказав він.

- З речами? - уточнив я, хоч ніяких речей із собою не мав, бо просто забувся про них під враженням арешту та великої кількості неякісного алкоголю.

- Ні, - так само незворушно мовив тюремник.

Виходити з камери завжди приємніше, ніж заходити, тому я вирішив не викаблучуватися, а мовчки пройшов до дверей, за якими на мене чекала примхлива доля.

Ми йшли довгими коридорами з вервечкою однакових дверей обабіч, і я намагався прикинути, скільки ж в’язнів тут можна утримувати. Виходило багато, навіть якщо скрізь садити по одному, як оце мене. Невже в Сурґуті такі проблеми із законністю?

Врешті-решт ми спустилися на два поверхи вниз і зупинилися перед глухими дверима.

- До стіни! - скомандував мій конвоїр.

Я похитав головою:

- Це навряд чи. Чортківська конвенція, юначе, забороняє обмежувати пересування затриманого всередині приміщень до пред’явлення йому звинувачення або до вчинення ним протиправних дій. Я вчинив якісь протиправні дії?

Рука хлопця простяглася до кобури з паралізатором, що теж є абсолютно недопустимим з точки зору міжнародного права. Я вже приготувався докладніше пояснити незаконність подібних претензій, застосувавши відповідні жести, коли з-поза дверей пролунав жіночий голос:

- Ти диви, який грамотний! Ну, нехай заходить, ми із задоволенням подискутуємо на юридичні теми.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!