знайди книгу для душі...
- Це цикл хайку на кожен день тижня. Явище само по собі унікальне в японській поезії. Який сьогодні день?
- Понеділок, - видихнув я.
- Чудово. От спочатку і почнемо. Слухай:
Казала, що підемо вдвох
Милуватися сакури цвітом,
Але не прийшла.
Це вірш на понеділок. А тепер слухай далі:
Вівторок.
У чайній альтанці чекаю
На сорок твоїх поцілунків.
Ну як?
- Колосально! - вигукнув я.
Здається, цей вірш я вже десь чув, але зараз не було часу згадувати, де саме.
- Отож! Є ще порох у порохівницях!
Далі пішли, як годиться середа, четвер, п’ятниця та субота, перекладені не без вигадки, треба віддати належне. Так ми доволі швидко дісталися неділі.
- В неділю ми мали
весільні свічки запалити,
Та й досі самотньо дрочу.
- Як на мене, це трохи грубувато, - зауважив я.
- Пробачте, молодий чоловіче, так в оригіналі. У старі часи взагалі менше церемонилися. Згадайте хоча б наше: «Я давала на стодолі, давала на плоті, ще нікому не давала на колючім дроті». Це, по-вашому, не грубувато?
- Так то ж коломийки!
- Коломийки, хлопче, це українські хайку.
- Тоді вже швидше хайку - то японські коломийки.
- Можливо. Ви знаєте, досить-таки цікава теорія.
Після моєї розповіді старий остаточно поплив, налив по другій, і я вирішив ризикнути. Тим більше, що вся лабораторія там за дверима принишкла і ніяка Лідочка нам не завадить.
- То що у вас там з молекулою, Миколо Васильовичу?
Він умить посерйознішав:
- Та не колеться, зараза. Якийсь мудрагель зашифрував, а я розшифровуй. А як його розшифрувати, коли тільки на першому рівні сполуки може існувати десять у чотирнадцятому ступені комбінацій? Усі перебирати, життя не вистачить.
- А що ж ви робите?
- Сподіваюся на геніальне осяяння!
Щоб не тиснути на старого, я вирішив змінити тактику.
- Миколо Васильовичу, а може, покажете?
- Кого?
- Ну цю, молекулу. Може, я, так би мовити, свіжим оком…
Старий скептично примружився:
- До ока ще голова потрібна.
Образливо, але по суті правильно.
- Ні, ну я не претендую, я скоріше, як математик, зі своїх міркувань. А раптом пощастить. Це ж як у казино.
Скепсис, мабуть, остаточно заволодів душею мого начальника.
- До казино, друже, з такими шансами краще не потикатися. Там один до сорока восьми, а тут - десять у чотирнадцятій.
- Але ж новачкам щастить.
- Щось я такого не пам’ятаю у своїй практиці. Хоча ні, був у юності один випадок… Добре, глянь, коли хочеш, тільки я від тебе все одно нічого не чекаю.
Із цими словами професор присунув до себе свого старенького комп’ютера і викликав на екран тривимірну модель складної молекули.
- Ось вона, красуня. Милуйся.
Я зазирнув туди і мало не зомлів. Бо на мене дивилася та сама молекула, що її зовсім нещодавно показувала мені Галушка у своїй лабораторії. Та сама, над якою билася контора академіка Майбороди. Це як Бог свят, тому що в мене унікальна зорова пам’ять - як побачу когось чи щось, навіки запам’ятаю.
- Ого! - почухав я потилицю. - І де ви її таку взяли?
- Та робимо тут для одних добавку. Технологію дали, патент зареєстровано. Гроші платять. А нашим стратегам закортіло розібрати. Хочуть упіймати принцип, щоб потім за аналогією можна було інші робити, з іншими функціями. Я кажу - тут Академія наук не допоможе, це геніальне осяяння. А вони - людина зробила, людина і розбере. А якщо це не людина робила? Профани!
Останнє слово прозвучало в його вустах гірше за будь-яку лайку. Стара школа, що вдієш.
- То що, виходить, ви не знаєте, що робите?
Він образився:
- Як це, не знаємо? Знаємо! ЩО робимо, знаємо, а ЯК це робиться - біс його зна. Ну то що, новачок, є якісь думки?
Я знизав плечима:
- Щось не видно.
- Отож-бо. Давай, назви будь-яке восьмизначне число.
- Пі, - сказав я перше, що спало на думку.
- Тобто?
- Число пі. Три, сто сорок дві і так далі.
Професор подивився на мене із сумішшю подиву та недовіри:
- Пі, кажеш? Слухай, а це цікаво. Це варто спробувати. Пі… Де там у нас пі?
Він зануривсь у програму, а я - у свої думки. Що ж це виходить? Казна-що. Виходить, що і цю контору хтось грає в темну. В темну грають професора Гнучкошиєнкова - це ще півбіди. Але в темну грають і його дочку, капітана КГБ Аксінью. А значить, страшно сказати, і її коханця, всемогутнього генерала Ліліпутіна! Хотів би я подивитися у вічі такому гравцеві.
- Пробачте, пане професоре, а що ви там казали, наче це могла зробити не людина?
AndrewLarly 20.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
AndrewLarly 13.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором
AndrewLarly 03.07.2025
Коментар буде відображений після підтвердження модератором