Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

- Цікаво, хто це зможе підтвердити?

- Будь-хто. Наприклад, самі потерпілі.

- І що вони скажуть? Що хтось попередив про небезпеку? І цей-таки хтось потім викрав їх разом із місцевою білявкою та ув’язненим професором. Це, по-твоєму, доказ?

Отакої! Виходило, я до всього ще й кругом винуватий.

- А використовувати працю в’язнів, це як, по-твоєму?

- То ти в нас перекваліфікувався в уповноваженого з прав гуманоїдів, чи що? Ти, коли хочеш знати, на сьогодні є кримінальним злочинцем. Ти викрав людей, і якщо не знайдеш задовільного пояснення своїх дій, будеш відповідати перед законом за формальними ознаками, зрозумів?

Від обурення в мене серце зупинилося. Це зі мною - за формальними ознаками? Зі мною, який врятував з лап КГБ двох бізнесменів і одного науковця, до речі, українського походження! Це я - кримінальний злочинець? А де ж тоді право агента на власну ініціативу? Де ж право на самозахист врешті-решт? Я що, мав згнити на сурґутських нарах в ім’я недоторканості інструкцій? Чи то писати листи протесту до Організації Об’єднаних Цивілізацій?

- Ну гаразд, - несподівано сам для себе погодився я. - Давай я буду тепер кримінальним злочинцем, а значить, посадимо мене до в’язниці, - на знак покори власній долі я простягнув уперед обидві руки. - Надягай кайдани, начальнику. Заробиш собі личку.

Лях припинив бігати сюди-туди і пильно глянув на мене. Я не поворухнувся.

- Не придурюйся, - сказав він зрештою і додав: - Господи, звідки в тебе такий лексикон?

- Із сурґутської тюрми, - я наполегливо простягав шефові руки. - І прошу врахувати, що свій строк мотав не десь там, а в Сибіру, і ти мене українською кічею не залякаєш.

Лях глибоко зітхнув і сів на місце. Що ж, для початку непогано. Я теж трохи заспокоївся.

- Ну гаразд, - невідомо з чим погодився начальник. - Я все розумію. Але навіщо ти притаскав сюди старого Гнучкошиєнкова?

Це й справді було моїм найслабшим місцем. Тому я вирішив не вигадувати зайвого.

- Жалко стало.

Почувши це, Лях знову підскочив з місця, проте запас емоцій вже було вичерпано, тому він просто кілька разів ковтнув повітря, а тоді сів на місце.

- Я тебе прошу, ти крім мене нікому цього не кажи, добре?

- Я ж не божевільний.

- Хіба? А так одразу не скажеш.

- Знаєш, Ляше, - я відкинувся у фотелі і з задоволенням відчув його м’яку спинку, не те що в Сурґуті. - Я ж врешті-решт не на прогулянку їздив. І не з порожніми руками повернувся. Я привіз тобі весь ланцюг - від виробництва до розповсюдження. Давай, роздягни їх, хай здадуть паролі, явки, ставки, як казав класик. А якщо порушив якусь інструкцію, готовий відповідати, аби тільки з твоєї начальственної голови не впало жодної волосинки.

Лях зробив вигляд, що не почув останньої фрази. От саме тому я вважаю, що у нього в УГС велике майбутнє.

- А ця білявка, вона хто?

- Капітан КГБ, куратор проекту, а за сумісництвом дочка професора Гнучкошиєнкова та довірена особа генерала Ліліпутіна.

- Чия? - Ляхові очі полізли з орбіт.

- Генерала Ліліпутіна. За неперевіреними даними, була його коханкою.

- Ти здурів, - підсумував мій начальник.

- Брав те, що було, - розвів руками я. - Пробач.

- А самого генерала не міг привезти?

- Це вже наступного разу. Якщо замовиш.

Я заморився від цієї розмови. Кабінетний працівник ніколи не зрозуміє оперативника. Якби карта лягла, забрав би генерала із собою - а що робити! Уявляю, як застрибало б наше начальство.

- Сам будеш із клієнтами працювати чи дозволиш мені? - запитав я, підсумовуючи розмову.

- Що? - раптом знову закипів мій начальник. - Ти розумієш, що говориш? Тебе відсторонено від справи! Чуєш? Категорично відсторонено! І це найменше, що я зобов’язаний зробити. Іще не вистачало, аби вони тебе впізнали. Тоді вже точно не відбудешся відстороненням. Забудь! Як страшний сон. А краще сідай писати звіт та не забудь докладно аргументувати свої дії. До-клад-но.

Я нічого не відповів, а підвівся та пішов писати звіт.

Образа роз’їдала мою душу зсередини, немов мексиканський соус. Кого це відсторонили від справи? Мене! Людину, яка її починала! Яка від першого аркушика… своїм горбом… яка… А, що там говорити!

Звісно, у такому настрої звіту не напишеш, тому я просидів над порожнім аркушиком до самого вечора, аж поки до голови стали повертатися раціональні думки.

Якщо міркувати спокійно, мій керівник, скоріш за все, має рацію. Адже коли пан Марек побачить мене, він однозначно буде вважати всю цю історію постановкою УГС. Та й адон Родимчик з його патологічним скепсисом! Вони ж навіть не уявляють, від якої долі я їх урятував. А мати міжнародний скандал нам зараз було зовсім недоречно.

Попередня
-= 88 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!