Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Він махнув рукою в тому сенсі, що траплялися завдання і складніші.

- До речі, вона не була коханкою Ліліпутіна. Я перевірив.

- Ну, я ж попереджав, що інформація непевна.

- А як вона тобі взагалі?

Я на мить завагався, але тільки на мить, щоб Лях не помітив.

- Не забувай, ти питаєш про слідчого, який несправедливо засадив мене за ґрати.

- Ну, а не як слідчий, а як жінка?

Я дуже здивувався:

- Господи, знайшов кого питати. Звичайно, у цій сукні вона схожа на жінку, а у формі, повір, викапана вівчарка.

- Ти перебільшуєш.

- Однозначно. Я ж казав, що не можу бути об’єктивним. Ти просто ніколи не сидів у сибірській тюрмі.

Він задоволено реготнув. Ще б пак - розколоти офіцера КГБ! Я б теж був задоволеним.

- Ну, то що вони твердять, оті троє фігурантів? - нагадав я.

- Так отож, уявляєш, усім трьом приблизно одночасно надійшла пропозиція взяти участь у бізнесі, і навіть пропонувалося покриття стартових витрат. До цього прикладався патент, технологія і адреси майбутніх замовників та постачальників.

- І хто ж ці замовники?

- Ну як хто, вони ж і є! «Кремл Ентерпрайзес» та «Пані Граціоза», тобто тоді ще просто фізичні особи. Звернення від невідомої. А власник патенту на препарат - така собі компанія «Мальборо Інкорпорейтед», Британська Гвінея. Акції, як годиться, видані на пред’явника. Це ми вже з’ясували.

Зрозуміло. Я спробував копнути глибше:

- А як вносилася плата за реєстрацію цієї «Мальборо», вони ж мали заплатити за реєстрацію? І за патент теж?

- Готівкою, друже, готівкою. Тобто жодних слідів.

Еге ж, він не любить залишати слідів, цей гідробіонт. А взагалі цікаво, гідробіонти залишають сліди? Вони ж у воді живуть.

- У мене складається враження, що ми маємо справу із вкрай небезпечним і ретельним супротивником, - вів далі Лях. - Дивися, він звертається одночасно до трьох сторін із пропозицією і при цьому певен, що всі погодяться, бо дає їм адреси одне одного.

- Зачекай, - перервав я. - Ти щось казав про покриття стартових витрат. Це пропонувалося всім?

- Ні, - посміхнувся Лях. - Тільки головному замовнику, тобто твоєму Володиєвському. І гроші прийшли з рахунку тої самої компанії «Мальборо Інкорпорейтед», а занесені на нього були, як ти вже здогадався, готівкою через банкомат.

- Зараза! - вилаявся я.

- Згоден. Єдиний суттєвий прогрес - мені вдалося відмазати тебе від звинувачень у викрадені. Вона пішла на співпрацю по повній формі.

- Вона - це хто? Капітан Аксінья?

- Так, друже, так, і вже потрапила під програму захисту свідків, так що тепер ти можеш звати її просто Оксаною і не додавати при цьому слова «капітан».

- Чорт! - знову вилаявся я.

Ляхова пика виражала найбільший ступінь задоволення. І для цього були вагомі причини. От паразит! Знову привласнив усі лаври. Ні, це я занадто. Він свої лаври чесно заробив. Не те що дехто, не будемо називати імені. Добре, хоч у терористи не записали під розрахунок.

- Ой, пробач, я хотів сказати «нічого собі».

- Та прошу, - посміхнувся начальник. Усерозуміючий, всепрощаючий, всемилостивий. Хай йому грець.

- І що далі? - поцікавився я.

Лях посерйознішав.

- Працюємо з банком, що веде рахунки цієї «Мальборо». Якщо протягом трьох днів нічого не з’ясуємо, будемо змушені викупити у твоїх Марека з Ліоном їхній бізнес разом із торговою маркою, аби не мати проблем та спокійно згорнути виробництво.

- Так вони ж нас роздягнуть! - вихопилося в мене. Хто-хто, а я знаю цих жуків. Коли відчують, що можна вчепитися в горло, то вже не відпустять.

- Нас не так легко роздягнути, - зауважив Лях. - А що, маєш інші пропозиції?

- Ні, - сказав я чесно. - А патент? Він продасть його комусь іншому.

- Ну, по-перше, протягом майже року виняткове право на використання ще належить панові Володиєвському. А по-друге, ми посадимо цю «Мальборо» під ковпак, і хай тільки з’явиться хтось, одразу візьмемо за барки.

Все це було правильно, але, на жаль, нічого не гарантувало. Пожежа на торфовищі. Не знаєш, де вилізе наступного разу. Розумів це і Лях.

- У тебе є кращий варіант? - запитав він.

- Знайти цього паскудника! - бацнув я кулаком по столу.

- То знайди! - бацнув у відповідь Лях.

Не знаю, як хто, а я сприйняв ці слова за офіційний дозвіл повернутися до ведення справи.


Що потрібно людині, коли вона у творчому пошуку? Правильно, натхнення. А що потрібно для натхнення? Неправильно, не муза. Потрібна зміна обстановки. Хоч муза теж не завадить. І тому я зателефонував Галушці. Однак її особистий номер давав відбій. Тоді я набрав лабораторію:

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!