Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Розмір має значення

Сама полонянка сиділа на канапі під вікном із броньованим склом і вишивала. Сукня в горошок, дещо зім’ята після моїх вправ із нею, та оце вишивання робили просто невпізнаною суворого капітана КГБ. Ніколи не припиню дивуватися, наскільки жінку міняє одяг. Просто фантастика!

- Дякую, що прийшов, - зустріла вона мене дещо сухувато.

Утім, я і не розраховував на поцілунки.

- Як ти тут?

- Як бачиш. Знічев’я захопилася забавою наших предків. Окрім того, це допомагає зосередитися.

- Є про що подумати?

- Ти не повіриш, але є. Як ти?

- Богу дякувати. Працюю.

Наша розмова аж ніяк не скидалася перший допит у КГБ. Та й наступні - теж.

- Слухай, Мамаю, а мій слідчий…

- Лях?

- Точно, Лях. Він хто?

- Мій начальник, - зізнався я. Навряд чи ця інформація є секретною.

- Зрозуміло. Ну і як він?

Вона задавала питання, не припиняючи вишивати. Тільки жінки здатні все робити одночасно.

- Нормальний собі начальник.

- У вас ділові стосунки?

- Авжеж.

Господи, куди вона хилить?

- А він одружений?

- Ні.

- Ну, а ти маєш дівчину?

- Маю, - ця інформація, певно, теж не була секретною.

- Гарна?

- Мені подобається. А то що?

Аксінья кинула на мене швидкий погляд.

- Ти знаєш, я просто хотіла побачити хоч одне знайоме обличчя. Мені просто самотньо. Але ти вже, мабуть, поспішаєш.

Я не дуже поспішав, проте сидіти і триндіти ні про що точно не збирався.

- Ти щось хотіла?

- Та так, нічого, просто побачити тебе.

Дивне бажання, їй-Богу.

- То я побіжу?

- Біжи.

І коли я уже стояв на порозі, вона раптом сказала:

- Слухай, Мамаю, а ти не кажи своєму начальнику, що між нами щось було в Сурґуті, добре? Тим більше, що це були чисто службові стосунки. Згоден?

- Звичайно, згоден. Я ніколи і не вважав їх інакшими.

- Ну, то й добре. До побачення.

- До побачення.

Цих жінок не зрозуміти. І що їй було треба? А я вже намріяв, що стану єдиним інформаційним каналом і забезпечу вирішальний успіх у справі! Дзуськи.

Тим часом моє відсторонення від справи уже набрало чинності. Віднині усі карти були в Ляхових руках. Він вів допити, чи, якщо хочете, співбесіди, він фактично одноосібно приймав рішення. Формально начальник мав рацію - з точки зору закону я сильно напартачив, викравши офіцера спецслужби дружньої нам держави. Такі помилки не можуть пройти непоміченими. Це я теж розумів. У кожного своя робота - у начальства своя, у мене своя. Була. І відповідальність своя. Нічого тут не вдієш.

Хоча ні, дещо зробити все-таки можна. Користуючись вимушеною паузою, я всерйоз взявся за розробку своєї нової версії. Це хоч якийсь - мокрий, але слід. Я занурився у бібліотечні файли, поцікавився останніми розробками міжрасової комісії. З’ясував усі звичаї та традиції гідробіонтів, з якими людству довелося контактувати вже протягом ста років. Треба зазначити, що особливої мстивості за ними помічено не було, але це ще нічого не означало. Життя не стоїть на місці. І я знову поринав у інформаційну безодню. А коли заморювався, читав старовинну пресу, аби пошукати аналогії - раптом хтось колись мав справу з чимось схожим. Історія часто повторюється.

Проте жодного посилання на подібні випадки знайти не вдалося. Тобто дівочість, звичайно, втрачали, іноді за досить суперечливих обставин, але на пошесть це ніколи не перетворювалося. З іншого боку, у давнину постійно розробляли біологічну зброю, але мішенню для такої зброї завжди були чоловіки, воїни, і ніколи - дівчата, особливо цнотливі. Дівчат у ті часи здебільшого фотографували, й інколи це виходило відверто непогано. Тоді вони ще не були такими худими, тому що не користувалися «Граціозою».

На другий день бібліотечних розвідок мене раптом відвідав Лях. Отак просто проходив недалечко й зайшов. Мене зовсім не вразив цей факт, оскільки в теперішньому душевному стані я не здатен був дивуватися. Хоча подія була того варта. Щоб оце Лях спустився зі своїх небес до простого агента? Та ніколи, нехай у гості. Він навіть у дрібних питаннях завжди викликав до себе. А тут взяв та й прийшов. Сів на стілець, наче простий смертний.

- Слухай, Мамаю, - сказав він задумливо. - Тут виходить дуже цікава історія. Усі троє фігурантів твердять одне й те саме. У них у всіх…

Тут до мене потрошку став доходити сенс слів.

- Троє? - перепитав я. - Тобто ти хочеш сказати, що розколов Аксінью?

Він розвів руками: мовляв, а ти хіба сумнівався?

Від такої інформації я остаточно прийшов до тями.

- І як це вдалося, коли не секрет?

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!