Слава ЗСУ!

- Нічого хорошого. Бідолашку зацькували феміністки, у більшості з яких, за дивним збігом обставин, груди були невеликі. І їй довелося відмовитися від продовження досліджень. А жаль.

- Це точно.

- Ні, ну ти сама подумай, якщо це справді так, то твоя добавка відкриває нам шлях до тотального підвищення інтелектуального рівня жінок!

Але Галушка не поділяла мого ентузіазму.

- Одразу видно, що ти не науковець. Якби навіть все було так, як ти кажеш, ніхто не встановив однозначного зв’язку між цими явищами. Там усе дуже складно. А що коли цей ефект задається ще на стадії формування статевих ознак і, відповідно, інтелекту? Тоді збільшуй-зменшуй, все одно нічого не зміниться.

- Ну, а якщо спробувати, - не поступався я. - Хай усі купують це як засіб для збільшення грудей, а заразом порозумнішають, так би мовити, на додачу. Два в одному. Хіба погано?

Ні, науковці не здатні оцінити по-справжньому свіжу, новаторську думку. На жаль, це стосувалося і моєї коханої. Вона розсердилася.

- Ти покликав мене сюди, аби розповідати всіляку маячню? Чи справді проводити дослід?

- Насправді я покликав тебе, щоб нарешті довідатися твоє прізвище. Бо якось воно незручно, навіть спитати в лабораторії не можу. У вас там, виявляється, дві Галини, а я мов дурень.

- Слухай, Мамаю, якщо ти насправді не збираєшся ставити ніякий експеримент, давай краще завертай до берега. У мене до біса роботи.

- Нікуди твоя робота не дінеться, - заперечив я владно. Жінок треба заздалегідь привчати до слухняності. - То ти Мальборо, як твій дід?

Чому я це сказав, не знаю. Мабуть, вилізла підсвідомість, бо весь ранок як проклятий думав про цю «Мальборо Інкорпорейтед». Ну, а крім того академік і справді колись казав, що наші Майбороди і їхні Мальборо - один чорт.

- Так, я справжня Майборода, - підтвердила Галушка, і тут мене як по голові вдарило. Майборода! Зачекайте, зачекайте…

- Господи Боже мій, - забурмотів я, вражений власним відкриттям.

- Що сталося? - схвилювалася Галушка.

- Нічого-нічого, зачекай, - і дійсно, ні до Шотландії, ні до Гвінеї відношення не має, а тільки до біохімії. Матінко, що ж я оце зараз думаю, га?

- Мамаю, там, здається, хтось сигналить.

- Що? - я звів очі і побачив, що наша яхта повним ходом іде в якийсь дебаркадер, і на ньому несамовито вимахує руками та дудить у дудку переляканий дідуган. - Шляк би його трафив!

Я смикнув румпель і ледь встиг відвернути, пройшовши в якихось сантиметрах від залізної стінки. Заразом вислухав усе, що думав про мене несамовитий дід. І, до речі, жодним словом не заперечив. Бо все це було правдою.

Я таки йолоп.

- Зачекай, кохана, ти там щось казала, що побічну дію мого зразка не можна було дослідити раніше, ніж за три тижні?

- Навіть не питання. Це неможливо в принципі.

- І що, цього справді не зміг би зробити навіть такий геній, як твій дід?

Вона посміхнулася.

- Це не стосується геніальності. Це стосується результатів досліду, а дослід триває рівно три тижні.

- А якесь там творче осяяння? Чи досвід, щоб отак глянути на молекулу, і вже все про неї знаєш.

Вона похитала головою.

- Такого не буває.

Зрозуміло, що не буває. І єдиним поясненням того факту, що академік з першого погляду розкусив мою молекулу, було те, що він точно ЗНАВ результати її дії. Знав. А звідки він міг знати, скажіть, будь ласка?

І я негайно розвернув яхту на сто вісімдесят градусів. Я виконував цей маневр мовчки, а подумки лаяв себе останніми словами. Це ж треба! Не зметикувати такої елементарної речі! Мати під самісіньким носом розгадку і не додуматися глянути на неї.

Але внутрішній голос уперто заперечував: «Зачекай, козаче. Це все ще не факт. Це здогадка - не більше. І якщо старий упреться, ти нічого не доведеш, ніколи». Він мав рацію, мій внутрішній голос. Але крім того, в моїй голові сиділа величезна думка, що заступала собою краєвид і не давала нормально функціонувати мозку. Ця думка щодуж волала: «Не може бути!» І дійсно, цього не могло бути ні з якої точки зору. Академік Майборода не міг бути терористом. Академік Майборода не міг мати на меті знищення українського генофонду. Тому що це був академік Майборода, а крім того, дідусь моєї Галушки.

Галушка відчула переміну мого настрою і принишкла. Проте жодна жінка не може мовчати більше, ніж десять хвилин поспіль, за умови що є з ким поговорити. І врешті вона не витримала.

- Мамаю, щось трапилося?

- Нічого, я просто згадав одну штуку.

Боже, і таких йолопів, як я, ще тримають в УГС! Негайно відправити на заслання в Укрпол, і щоб носа звідти не показував. Або в Сурґут, шишки збирати. Кращого я не заслуговую.