Слава ЗСУ!

Всі смутки випередь, гукни на чорноброву,

Щоб з хати винесла вологу пурпурову:

Хіба ти золото, недоуме, щоб люди

Тебе поклали в прах і викопали знову?

***

Підчаший! Чим тепер я серце заспокою?

Від хмелю дивного я на ногах не встою!

Від пуху юного, що на твоїм обличчі,

Зима життя мого зробилася весною.

***

Що небо? Ретязьок на нашім схудлім тілі.

Що море? Наших сліз потоки обмілілі.

Що пекло? Наших мук вогні перегорілі.

Що рай? Спочинку мить, коли впадем зомлілі.

***

Для нас - вино й любов, для вас - монастирі;

Ми в пеклі будемо, ви - в райському шатрі.

Де ж проступили ми? Ніде: в скрижалях Долі

Так спередвіку нам записано вгорі.

***

Із тих, що рушили в дорогу невідому,

Хто звістку нам подав, хто повернув додому?

Нічого не лишай на цім розпутті спраги,

Бо повернутися не пощастить нікому!

***

Ще кості, жили, кров у тілі є твоїм.

Живи й не покидай своєї Долі дім.

З Рустамом зіткнешся - борися до останку!

З Хотамом здружишся - не підлягай ні в чім!

***

Коли напровесні красуня біля гаю

Мені в коновочку наллє вина до краю,

(Хай вибачать мені це непристойне слово) -

Будь я собакою, коли про рай згадаю!

***

Недаром Бога ми за милосердя славим:

Не замкне брами він перед рабом лукавим.

Якщо й підпилий ти валяєшся сьогодні,

Він завтра все простить твоїм кісткам трухлявим.

***

Не треба й ласощів, як є корець вина,

Та як налле його красуня чарівна.

Пиячити весь вік, блукати, де попало -

Немає кращого від Риби до Овна!

***

Нагадує мені берегова травиця

Ту косу, що плела колись небеснолиця.

Тож не топчи стебла: воно в останках, може,

Тюльпановидої красуні корениться.

***

Мене не радує тверезість, а пиття

Вселяє в мозок мій шкідливе сум\'яття.

Та є середній стан - не перше і не друге.

Я вічний раб його, бо він і є життя.

***

Цілую глечика, розпалений жагою,

Жду віку довгого від п\'яного напою.

Уста до уст моїх він притулив і мовив:

«Я був таким, як ти... побудь, побудь зі мною!»

***