Слава ЗСУ!

А ці вишукують нагоду лиш - і потім

Усе доконують, що загодя рішають.

***

Аж поки з бідними біди не наберешся

I кров\'ю власною не раз, не два заллєшся,

Добра не діждешся... Не діждешся, хіба що,

Немов закоханий, ти сам себе зречешся,

***

Коли нова весна вбере долини дно,

О люба, міркою хай цідять нам вино!

На пекло, гурій, рай не дуже розраховуй,

Адже у нас про них говорять не в одно.

***

Коли у мудрого є тайна будь-яка,

Хай в серці криється у нього, як Анкa*.

З малої рісочки стає перлина в мушлі,

Коли глибінь її оточує морська.

* Казковий птах.

***

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки -

I бачу, що нічого я не знаю.

***

Надії зернятко серед зерна зостанеться.

Не буде нас, а дім і глек вина зостанеться.

Пропий із друзями все золото, що маєш!

А ні, то ворогу твоя казна дістанеться.

***

Мене всі недруги філософом зовуть.

Бог свідок, що обрав собі я іншу путь.

Прийшовши з безвісті у цю долину горя,

Принаймні знаю я, ким сам я хочу буть.

***

Цей світ і дня мені не дав прожить на волі,

Своїми втіхами не тамував він болі.

Довгенько вчився я в його суворій школі,

Та не скінчив її, не став я майстром Долі.

***

Не можу сонця я сховать за рожі-квіти,

Ні тайну виявить, яку привик таїти.

У океані дум знайшов перлину - розум,

I я перлину ту не смію провертіти.

***

Ми - сонце щастя й горя океан.

Ми справедливість любим - і обман.

Злі й добрі ми, довершені й нікчемні,

Іржаве дзеркало й Джемшідів жбан.

***

Я не по бідності обходжусь без вина.

Мені ні суд людський, ні кара не страшна.

Я п\'ю лише тоді, коли на серці радість.

А нині в серці ти - і я не п\'ю вина!

***

Хто-небудь виступить і всім гукає: «Ось я!»

Сріблом і золотом у вічі сяє: «Ось я!»

Та тільки, тільки-но налагодиться жити,

Як Смерть із засідки вже виступає: «Ось я!»

***

Назавжди вийшов я з недоброго житла,