Слава ЗСУ!

Саша швидким рухом закрив книжку: невідомо скільки продовжалося дійство.

*

Вогник останьої зірки ніжно згас на нічному небі, а сонячна заграва здіймалась із-за небокрая. Sol est saelum praemium... Ще одна сова, але вже сіра і більш суха, громовисто застукала в вікно...

Саші дуже бажалось спати і він напівдрімав, немов кажани в день. Він просто рвучко знову відкрив вікно і ліг в ліжко... Ця сова не стала церемонитись і, кинувши пакунка від Влад, ухнувши, вилитіла через вікно кудись вдалечінь, напевно, до Влада.

Сон прийшов одразу до хлопця, тільки він ліг спати...

*

Він йшов по коридорі, залитому багряною ще гарячою кров'ю, немов вишневим соком, по коліна і йти ним було холодно: в ньому був лютий протяг. Хлопцеві прийшлос піднімати коліна вище пупка, щоб хоч ступити крок уперед.

Раптом його освітило. Де взагалі вперед?.. Він торкнувся стін, щоб не втратити рівновагу і впасти в кров, а тим часом розвернувся. І з тої сторони було темно хоч в око стрільне...

Розлючений Саша глянув униз. Течія неслася в той бік куди спочатку ішов наш герой... Тож хлопець вирішив повернутись і піти куди йшов...

Кородор освічувався червоними аварійними лампами... Чувся скрип металевого люка. Деколи хлопець задумувався, що буде, коли він найде вихід, і куди він веде?

Але зараз не про це. Усе це видно сповіщає про те, що Саша знову в глиб заглянув до себе, або, напевно, демон Керк знову гучно кличе до себе нашого героя...

Хлопець ішов десь певно годину. Ноги безжалісно боліли, а голова тріщала, немов баня церкви під час війнї; скроні немов хтось зжима невидемими лещатами болі: а все через той гидкий моторошний аромат багряної уже холодної людської крові...

Потік нової крові нахлинув на переляканого хлопця і поніс його вперед. Це було так різко, що Саша не встиг похапцем схопитися за якийсь кабіль чи трубу.

Ще два такі потоки і кров заповнить по вінця коридор... Почувся луний гул із-за спини... По спині хлопця пройшов гидкий холод, а Сашу кинуло в холодний піт. Гул ставав все голоснішим і голоснішим.

Наш герой старано беззмістово почав плести уперед, у надії вратуватись від звіра, лютого лячного зробленого з крові своїх жертв, який хоче поглинути ще одну жертву, хоча і не умів плавати.

Уперед... Вперед... Тільки вперед...

Цунамі крові уже було близько від переляканого спотівшого хлопця. Він прибавив ходу своїм рукам, аж раптом...

Раптом Саша побачив одним оком Віру - свою одногуртожницю... Білі Крила,- це був безсумніву він... Мама, а біля неї, напевно, батько... І ще бацив багато кого іншого...

Під час цього замешкання смертельна хвиля крові нахлинула на неуважного хлопця. Вона різко підкинула його вверх, немов скажений тоедорський бик.

Сашений лоб врізався в розломану трубу... Сталось ж таке... Гострий кусок гарячого від пару води металу врізався в череп хлопця... Люта, прудка течія підхлинула і понесля нашого герою, а кусок металу відрізав йому здоровенький, чималий шматок, з однієї сторони жовтий, з іншої багряний, плоті...

На очі нахлинули сльози. Лоб пекельно, безжалісно пік. На хлопця нахлинула хвиля непоюснувальної люті...

Рівень крові такий великий, що ніс подекуди торкався запиленій стелі. Нестрепний протяг холодним потоком обпікав червону рану. Кров з неї не цівком, а страшним потоком текла, та швидко, що аж ліве око Саші закрите.

БАХ! Почувся хрускіт в носі, а труба з червоною плямою від крові... Залишилась позаду...