Слава ЗСУ!

А тим часом кров Саші, потрапляючи в ту кров, що текла річкою в коридорі, бурлила і створювала дивну субстанцію, яка тягнула хлопця на дно...

Його затягнуло в який люк. Було безжалісно холодно. Довгі льодяні бурульки звисали вниз, немов зуби водяного дракона, який виринув для лютого полювання...

Велика посудина, заповнена кров'ю, в якій сидить демон Керк. Саша падав униз, до підлоги... Він спробував схопитись за чорну вежу, але тверда, шершава, обпекла його пальці, і здерла їхню плоть...

На чорній вежі смерті залишились п'ять багряних ліній. До підлоги залишалась декілька метрів... Два... Один...

Бух!

*

- Аааааа!- закричав зпросоння Саша.

Він лежав в освітленій вранішним сонцем кімнаті... Він не міг поворухнути нічим... Болів і пік лоб, ніс і пальці правої руки. Ковдра було просочена назкрізь гарячою кров'я, ставши розовою...

Почулись гупання на низу, і через секунду в кімнату вбігла захекана тітка Лілія. Побачивши в якому стані Саша, вона перелякано закричала.

- Ліло, не смій дзвонити до швидко!- попередив її хлопець.

- Чому?

- Ну подумай сама.- розлютився Саша.- Заснув, проснувся весь крові... Як це можливо?

- А й справді...- задумано сказала тітка, приклавши по-дитячому палець до рота, розвертаючись до дверей, а потім повернулась до Саші.- Можливо, я тобі зможу допомогти?

- Нічим. Але хоча, можеш допогти.- відповів Саша.- Зроби мені, будь ласка, каву...

- Добре.- здивовано сказала Ліля і пішла.

Саша мав дивну здібність. Він умів регенірувати своє ранене тіло за декілька хвилин. Тому хлопець не дуже переживав, що наш герой поранений...

Його рани нестримно, пружинисто пульсували кров'ю, немов хотіла вирватись з тіла хлопця. А це означала, що кров уже звернулась та за засохла...

В кімнаті появилась темна пляма, яка поступово переростала в вежу. Саша зумів ворушити лівим мізинцем.

А потім квапливо кімнату покрила пітьма...

*

Він зустрівся з Керком. Демон пояснив чому тут забагато крові. Діло все в тому, що через те, що Саша бився з Ерго Проксі, він сильно пошкодив своє тіло і душу. І порадив, щоб хлопець менше користувався магією і уникати тілесного контакту з перснем Посейдона, бо все може кінчитись смертю... Та Саша і ми, звісно, знаємо, що він ще не скоро помре...

Хлопець проснувся немов і нічого не було. П'янка, хмільна біль відступила і Сашу зумів оволодіти своїм тілом, хоча воно все ще було збите з спантелику.

Коли були розпаковані подарунки, з'їджені торти та інша святкова їжа, Саша вирішив прогулятись по Хрещатику.

- Ти впевнений?- була проти Лілія.

- Більш ніж...- відповів хлопець.

Врешті-решт йому вдалося вмовити його тітку...

Він проходився по уже вечірному Хрещатику. Гарячий асфальт безжалісно обпікав крізь платформу взуття хлопця його п'яти. Хоча наш герой ішов до сонця, він не мружився. Велике гаряче оранжеве сонце, немовби повітряна куля, заходило на небокраї, залишаючи по собі чималеньку рожеву заграву. Прохолодний вітерець обвіював руки хлопця. Та раптом...