Слава ЗСУ!

Раптом його несподівано оточили шість здоровеньких грізних хуліганів. В одного із них була бейстбольна бита. Аж тут хлопець в синій футбольці, з грізним бультер'єром на ній, штовхнув Сашу в невеличкий перевулок.

Окрім дерев'яної огорожі та декількох сміттевих баків, нікого не було. По шкірі пройшлись мурашки.

- А ну бистро жени бабоси!- сказав найбільший із них, швидше всього - вожак.

- Нема...- прошепотів невпевнено Саша.

- Зир, пацани, карочє, або давай, або вмри. Га?- спокійно сказав вожак.

Хлопець перелякано невпевнено відступав назад малими кроками, а його погляд був зосереджений на погляді хулігана - дядько і тітка так навчили оберегітись, коли напала собака.

- Ворон, ану покажи етому, що ми не шуткуємо.- сказав вожак.

Вороном був чорнявий низкорослий, але широкий, хлопець п'ятнадцяти років. Він підійшовши до нашого хлопця, штовхнув його на землю.

- Бабки на бочку.- наказав при цьому Ворон.

Раптом хлопець замітив, коли повільно падав, наче в повільному старому кіні, тріснуте дзеркало. Воно мов появилось з нізвідки...

- Е-ей, гроші на родіну!- люто проказав Вожак.- Відьмак, удар його битою.

Відьмаком був той грізний хуліган, хто міцно ревно зжимав бейстбольною битвою. Він підійшов і замахнувся битою над хлопцем. Саша перелякано закрив очі. Магію перед ним заборонено використовута. А жаль... Серце скажено, безтямно сатаніло... До речі, про Сатану...

- Е-е-е, ні!- проказав невідомий чоловік.

Саша відкрив очі. Його тіло трусилось від страху. Між Відьмаком і хлопцем стояв чоловік в чорних джинсах і білосніжній сорочці.

- Non, non! - сказав він.- Шість на одного? Чи це правильно? Та зараз не про це. Давайте, знайомитись. Мене, скажімо, звати Булгаков. А вас?

З чими словами Булгаков простягнув Відьмаку руку, в знак привітання. Хуліган принизливо, зверхньо глянув на його руку і замахнувся битою на новоприбутого чоловіка. Та Булгаков устиг схопити битку ще до того як вона ударила по вусі гостя...

- Nicht, nicht.- заперечив Булгаков.- За таку не вічливість, тебе потрібно покарати. Давайте разом... Unus, duo, tres.

А потім Булгаков кинув болотом в обличчя Відьмака. Це привело Сашу в здивування, болото закрило усе лице Відьмака.

В першу чергу хуліган протер очі. Та їх там уже не було. Вони були в тій китиці, яку хлопець стер з обличчя. Очі кліпали, мигали в різні сторани - це дуже наполохало хлопця. Тепер Відьмак був схожий на того, у кого немов художник стер очі.

- Дозвольте, вам подати руку, мессір.

Цей голос був немов блискавка серед білого погожого дня. Хлопець здригнувся: перед ним стояв на ДВОХ ЛАПАХ чорний, як безмісячна ніч, товстенький кіт, який, провівши своїми кігтями по блискучих відполірованих золотих вусах, подав йому лапу.

Немов по чиїмусь бажані, Саша схопився за руку кота і різко підвівся.

- Дозвольте, мессіре, відрекоментуватись. Пан Бегемот Котовський, або просто Бегемот.- сказав кіт і зробив хлопцеві реверанс.

Саша оглянувся. Усі хулігани втекли, залишивши Відьмака на поталу темній магії. Залишився лише Вожак, який підняв бейстбольну биту, котра випала з рук Відьмака. В хулігана тремтіли ноги, а в його голові боролись дві думки: тікати чи захистити.

- Дозвольте, мессір.- улесливо сказав Бегемот і, підійшовши до Вожака, сказав:- Брись!

Аж раптом Вожак зник, немов випаровався.