Слава ЗСУ!

Я силкувався допомогти йому, але щоразу відкладав. А тепер уже, певно, пізно для цього... Не пробачить він мене.

Добре, що є хоч у мене Ліліт. Без неї моє життя втратило б усі фарби... Що мені ось уся це влада Темряви, до чорта... Ха, до мене... До чорта слугів, мільярди пекельних мучеників, якщо в мене немає сім'ї.

Я дещо схожий на Сашу. В мене також немає батьків... Колись давно один дуже злий і жорстокий янгол Смерті безжалісно зґвалтував мою матір, білосніжного невиного ангела. Коли ми народились, мати одразу померла, а батько, говорили, або утік або повісився. Ми були соротами... Нас зневажали, обзивали виродками янгольского роду...

Я, Люцифер, Левіафан і Беліав ходили осторонь від інших самотніми по небі, бо боялись, що нас поб'ють. Колись мене жорстоко, безжалісно побили мої однокласниками, коли я повертався зі школи.

Власне, і повертатись було нікуди. Я і мої брати жили там де було більш комфортно для нас. Тоді задумувався над сенсом життя... Чому я живу? Навіщо я народився, якщо буду так страждати. В дечому я й схожий на Ерго Проксі.

Всі говорять: дьяволи - зло. Аж ні!

- Мессір, вам шах.- повторив Бегомот.

- Заткнись!- накричав я на кота.

Так от... Та мене відволікали від цих думок мої брати. Ми завжди шукали пригоди, незважаючи на те, що нас зневажали, незважаючи на те, що ми були виродками.

Поводиром серед усіх нас був Беліав, розумом нашим був Левіафан, а Люцефер був психопатом, який нічого не боявся. Я ж був найвродливішом янголом серед них і завжди підбадьорував їх...

Бідний Левіафан... Я ще так багато чого не сказав йому. Я ще йому не доказав братерську любов... Ось ще один приклад, що я не всесильний, не могутній. Він зник... Зник безслідно. Усі мої пошуки мого брата була марними.

А Беліав... Я бачив як його мрії руйнувались у його ж руках. Раптом по моїй щоці прокотилась сльоза. Його міцно зкували архаангели і замкнули. Я дійсно намагався допомогти йому, але мене крепко стримувала Ліліт, мовляв будь обережнішим. Він з жалістю дивився на мене... Його рука простягувалась уверх, до мене, а я ховався... Який ж я після цього Сатана - король Темряви і підземного світу.

А коли брама темниці назавжди була закрита, я впав на коліна і плакав, довго плакав, бивши землю кулаком. Потім підповз до воріт.

- Сатана, це ти?- сказав Беліав надтріснутим голос.- Брате, це ти?

Та замість відьповіді він почув мій плач. Я плакав, щиро плакав. А потім здійняв руки уверх і промовив:

- Єгово, навіщо ти до мене так поставився? Що я тобі зробив? Всі інші грілись в твоїй ласці, а я... Я ні... Та я на це зважав, бо був виродком!.. Глянь на мене! Я покохав Ліліт!!. Так, я тебе зрадив!!! Можливо, ти тоді звернув на уваго або й ні... Я пішов за нею... Це було повеління мого серця, а ти ж завжди вчив усіх слухати серце, а не розум... Чи ти не милосердний? Не добрий? За що ці мої муки, муки Беліава, Левіафана?

Навіщо ти пішов за мною?- запитав я брата.

- Тому що ти, брате, мій брат.- почувся голос брата крізь холодну товзтелезну браму.- І я буду завжди з тобою, пам'ятай.

Люцифер... Він пішов, тому що я колись йому не брат. Я був злий або п'яний. Він покохав мою Ліліт... І відтоді я брата не бачив. Жаль... Люцифер залишився тоді зі мною. Допомогав мені в скрутні години. Я не цінив дорогоцінні хвилини з ним...

А потім зрозумів як це вратити братів. Ті, хто були завжди зі мною. Згадував щасливі, нещасливі хвилини. Ми були одним цілим.

Тоді я прикипів до Ліліт. Бо без неї мені б було погано. Я ходив разом з нею, намагався зігріти її своїм коханням. Вона ж звісно усміхалась, але її щось тривожило, як і мене. Остані часом вона чимдалі віддаляється від мене і це мене не на жарт тривожить. Чорний цвіт смутку знову розцвітає і в'ється навколи моєї душі... Та чи є в мене душа? Маю стільки проклятих душ, а своєї...