Слава ЗСУ!

Марина зневажливим поглядом подивилась на нього і ліниво сказала:

- А-а-а, Максим Кребар.- привіталась з ним Ерго Проксі.- Щастлива тебе бачити! Нарешті... Нарешті ти вирішив повернутись до своєї володарки!

- Княгиннє!..- невпевнено почав був пан Кребар.

- Мовчати!!!- заверещала Ерго Проксі.- ПАССІНІУ ПЕЙНУМ!

Темрявоїд упав на коліна від нестерпного боля, який пронизував кожну клітину його проклятого тіла. Він кричав... Кричав, що аж проснулись усі собаки села і зачали гавкати на все горло.

Марина тріумфально посміхнулась, зіжавши пальці правої руки в кулак. А потім вона розкрила його, і біль Кребаря вщух.

- І це добре.- заспокоївшись сказав Кребар.- А от ваший, володарко, найвірніший слуга Зміїний, здається, не повернувся досі до вас.

Раптом щось лясьнуло і спалахнуло яскраве зелене світло. Опісля здавалось, що пан Кребар захлиснеться кров'ю, яка фонтаном хлинула через його рот і заляпала мантію Ерго. Та жінці це сподобалось - вона усміхнулась і облизала язиком кров навколо її губ.

Із-за майже зруйнованої стіни долинув шурхіт камнів. Уже скоро з-за неї появився Зміїний з наставленою чарівною палочкою на Кребаря.

- Удаве, ти прийшов?- запитала його Ерго Проксі.

- Як і обіцяв, Княгине Темряви.- спокійно відповів він.

Професор обережно підходив до гурту, продовжуючи тримати палочку на Кребарі, який без кінця краю обливався кров'ю. Нарешті він опустив її, і маг почав відкашлюватись. Його обличчя було блідеше за смерть, а руки тряслися від болю та страху.

- Удаве, ти завжди славився надмірною жорстокістю до своїх жертв - цим ти мені завжди подобався.- сказав Саша.- Дякувати Сатані, ти зрозумів своє місце і повернувся до мене, покинувши Круковського. До речі, про Круковського... Борисе, розкажи про нього.

- А що про нього розказувати.- ліниво сказав хлопець.- Останім часом він почав розказувати мені добро і добрі вчинки.

- Це в його стилі.

- Господарко.- раптом сказав Кребар.- Скажіть, будь-ласка, чим я можу вам допомогти?

Ерго Проксі усміхнулась. У місячному світлі її ікла виблискавались, показуючи усю грізність Марини бідному Максиму, який перед нею на колінах. Чоловік тремтів біля ніг жінки, зиркаючи то неї, яка мала задуманий вигляд, то на Антланта, який був стурбований думками, то Бориса, в якого було спокійне обличчя, а його очі шукали, куди присісти, то на Удава, який мав тріумфальний вигляд.

- Так.- нарешті відповіла Ерго Проксі.- Якщо ж план Антланта, Кажане, не здісниться, то тобі потрібно відволікти пана Заболотного, щоб мій син, Борис, передав Кірі браслет - мій душомакст...

Щось заскрипіло - то Борис відкрив скриньку. В ньому був звичайний золотий браслет, який нічим не відрізнявся від звичайного.

Борис був блондином. Але його волося було не білосніжне, як в Влада, а швидше бліде. Обличчя було костурбати - хлопець вдався в свого батька.

- Зрозумів?- запитала в Кажана Ерго Проксі.

- Так.- відповів він.

- А тепер бувайте. Удаве, ти повинний зробити так, щоб ніхто не знайшов цю Віру.- сказала Марина і зникла.

За її прикладом зникли Борис, Антлант та Кажан. А Удав змахнувши палочкою, проказав:

- АМБРАФІМБО!