Слава ЗСУ!

Плом бурделом бурдавур... Пробачте. Що треба дітям Землі від мене? Відповідайте!..

М-мм... н-нічого,— сидячи, пробелькотів Чайник.

П-просто т-так,— промимрив, лежачи, Петякантроп.

Котька промовчав.

Як звати дітей Землі? — запитала «фігура».

Що? — ледь вимовив Чайиик.

Повторюю запитання — як звати дітей Землі? Переходжу иа прийом.

В-вася,— сказав Чайиик.

П-петрик,— сказав Петякантроп.

Котька знову промовчав. Вій вирішив поки що не встрявати в розмову. «Фігура», здається, його ие помічала.

Ваша інформація невірна. Ви говорите неправду,— почулося з конуса.

Чайник і Петякантроп вражено перезириулися.

Га?

Що?

Я чув, як ви називали один одного іншими іме-

V Чайник і Петякантроп. Хіба на вашій планеті в жителів по кілька імен? Поясніть, будь ласка.

А-а...— протягнув Чайник.— Та ні. Просто... просто це

ие це не справжні імена, а так, вуличні прізвиська... Насправді мене звуть Вася.

А кличуть Чайник,— подав із землі голос Петякантроп,— Бо прізвище його Чайка.

А його насправді звати ГІетрик, а кличуть Петякантроп. Бо він... ну, такий... любить це саме... в індіанців грати... І взагалі...

Дивно... Дуже дивно... Сюр, бобелюр, кордавуур...

Пробачте. Якісь незрозумілі звичаї на вашій планеті...

Слова своєї мови голос Семуа промовляв скоромовкою, а слова українські — чітко, завчено,— розтягуючи й артикулюючи, як іноземець.

А... а як звати вас? — одважився спитати Чайиик.

Семуа.

А хто ви такий? — осмілів і Петякантроп.— Звідкіля?

Я— з планети Укриц Аиера.

Хлопці тільки плечима знизали.

Котька теж ніколи не чув про таку планету.

Аз якої галактики? — спитав Чайник.

З галактики Яізюлі.

І знову хлопці знизали плечима.

Котька про таку галактику зроду ие чув.

А... чого у вас такий вигляд? — простодушно спитав Петякаитроп.— У перший раз, на березі, ви виглядали... трохи інакше,— сказав Чайник.

Тому що перед вами не я,— почулося у відповідь.

Ошелешені хлопці тільки очима закліпали.

І раптом зовсім з іншого боку той же голос промовив:

Семуа тут!

Хлопці — иаче хто їх за вуха смикнув — різко повернули голови.

З кущів вийшов Семуа — той самий, у скафандрі з антенами і з миготливою лампочкою иа голові.

Вибачте. Але я мушу бути обережним. Лу суберб суре- кор... Пробачте. Я не знаю ваших намірів. Чи ворожі вони мені, чи иі.

~ Та що ви! — підхопився Чайиик.— Ми вам не вороги. Ні! Ми просто... цікавимося.

З науковою метою,— підкинув Петякаитроп.

І взагалі...— додав своє улюблене Чайник.

Зрозуміло,— сказав Семуа.— Але я, на жаль, не можу

задовольнити ваших наукових інтересів. Ваша наука не по-

^ г

винна нічого знати про мене. Це передчасно. Це може... Ду бумамо реба бу... Пробачте... Це може спричинитися до міжпланетних неузгоджень і порушити міжгалактичну рівновагу. Моя експедиція цілком таємна. І місія конфіденційна.

А чого ж тоді ви...— почав і затнувся Чайник.

...розкрився перед вами? — закінчив за нього Семуа.— Ня ню ия ні... Пробачте... Просто не витримав. Бачите, ми ие терпимо насильства і несправедливості. У иас на планеті давно немае війн і ворожнечі. І ми дуже любимо дітей. Ля лі мо мо... Пробачте... Девіз нашої планети Ук- риц Анера — щоб усім дітям було цікаво, щоб усі мали радість і втіху, щоб були веселі й щасливі.

О! Правильно! І я так завжди кажу! — вихопилося в Чайника.— Головне, щоб цікаво, щоб була радість. Ех, шкода, що моя баба не чує! А то все учить, учить... А тут... Хороша у вас планета! Просто прекрасна! От би побувати! Ля лі мо мо!..

Котька дивився, слухав і не міг повірити, що все це відбувається насправді, а не уві сні. Звичайні сільські хлопці розмовляли з інопланетянином, з істотою, яка жила в далекій невідомій галактиці на якійсь дивній планеті Укриц Анера. Це було фантастично!

А вн що — прилетіли вивчати наше жнття? Га? — спитав Петякантроп.

Так,— сказав Семуа.— Для того, щоб налагодити зв'язок з вашою планетою і уникнути небезпеки агресії з вашого боку, ми повинні якомога більше зиати про вас. А ми тільки починаємо вивчення біогенезу вашої планети. Ба рабадол пірадур... Пробачте... Тому кожна експедиція дає дуже цінний матеріал. Ви мене розумієте?..

Га? — розкрив рота Петякантроп.

Розуміємо! Розуміємо! Авжеж! — поспішив запевнити Чайиик, боячись, що Семуа припинить з ними контакт.— Авжеж, розуміємо! Вивчення — це, звичайно... Це дуже важливо... Це... А знаєте,— Чайник підніс угору палець (у нього раптом майнула якась думка).— А ще б корисніше для вас було б узяти... иу... якогось, ну... «язика»...