Слава ЗСУ!

«Ку ко бо бо...», «Па ні ко мо...»

А ти кажеш. Половинка нормальний! — вигукнув Чайник.— Таке мале, менше за всіх у класі, а таке розумне, стільки всього, свиня, зиає! Нормально?

Га? — вирячився Петякантроп.

Ні тобі вікно розбить, ні кавуна вкрасти, нічого. Нормально це?

Га?

От тобі й «га»! Ти бачив, щоб він якусь дівчинку штовхнув, ударив коли-небудь?.. Нормально?

Пришелець! — видихнув переконаний нарешті Петякантроп.— Таки, мабуть, пришелець, змія гримуча. Ну! Що ж робити?

Треба на острів... Подивитися, сфотографувати... і взагалі...

А як же? Човнів же нема...

І тут подав голос Котька:

А що, як.-*, уплав...

Котька змалечку добре плавав, а тепер ще й ходив у басейн, мав навіть третій юнацький розряд, і була реальна можливість показати хлопцям свою мужність і відвагу.

Чайиик і Петякантроп перезирнулись.

Воно, звичайно, Множна, але...— протягнув Чайиик.

А як же фотоапарат, телескоп?..— знизав плечима Петякантроп.

І взагалі...— поставив крапку Чайиик.

Але Котьку вже несло на хвилях раптової рішучості (наслідок легковажної батькової спадковості).

* Та ви що! До голови прив'язати! Нас у басейні вчили

прикладних видів плавання. Я покажу. І взагалі уплав навіть краще. Як обережно — ніякі пришельці ие помітять, д ЧОВНОМ — одразу...

д що — це ідея...— глянув Чайник на Петюкаитропа.

Петякаитроп не став сперечатися. Хоча видно було, що пливти на острів йому ие хотілося.

ЦІтаии й сорочки поховали в кущах. Знявши сорочку і висипавши на землю яблука, Котька полегшено зітхнув — йому набридло цілий день тягати їх за пазухою (а зовсім викинути було шкода, вій стільки через них настраждався). Потім Котька прив'язав фотоапарат і телескоп поясами — фотоапарат до голови Чайника, телескоп до голови Петі- кантропа. Одійшли трохи вгору за течіею і там зайшли у воду. Пливли тихенько, намагаючись не хлюпати й не пирхати. Котька плив, і всередині в нього лоскотно смикалося від живота вгору щось радісне й водночас тривожне. А голова обертом ішла від п'янкого очманіння.

Оце прйгода!.. Та хіба міг він навіть мріяти про таке!.. Пливе иа острів, де висадилися справжні космічні пришельці, інопланетяни! Та [гор Дмитруха слізьми вмиється від заздрощів! А Тютя?! Тютя вмер би від страху на його місці!.. І взагалі забулькав би на дно —- бо ж плавати не вміє. Та... Та враз Котьку огортала тривога: а якщо пришельцям ие сподобається візит непроханих гостей?.. І скільки їх там, тих пришельців?.. Може, вони сердяться на хлопців за те, що ті лупцювали Половинку (може, Половинка справді теж пришелець..,). І... і тоді хтозна-що може бути...

Але потім знову холодна хвиля страху відкочувалась і натомість накочувалася гаряча хвиля радісного збудження. Та це ж таке... таке... таке... Вони ж перші радянські люди, що контактують.з живими інопланетянами, пришельцями з інших цивілізацій! Це ж сказитися можна!

Котька від захоплення набрав повен рот води і трохи не захлинувся.

Хлопці підпливли до острова і, обережно розсуваючи очерет, почали вибиратися на берег. Ще трохи, ще... І от...

Вони завмерли й перезирнулися.

За кущами верболозу, посеред острова, стояв яскравий жовто-червоний намет. Біля намету лежали якісь лискучі алюмінієві чудернацької форми ящики, конуси і циліндри, схожі на деталі міжпланетного корабля.

І-і-і!..— вдихнув Чайник.

У-у-у!..— видихнув Петякантроп.

3-здається, н-нікого нема,— самими губами прошелестів Котька.

Чайник виявився все-таки найхоробрішим. Він перший посунув до намету. За ним поповз Петякантроп.

А Котька... Тільки не думайте, будь ласка, що Котька був зовсім боягузом. Але в останню мить у нього в голові іскрою проскочила думка: «То ж вони лупцювали Половинку, а не я... Хай перші й лізуть».

І та думка якось уповільнила його рухи, і Котька лишився в кущах..

Чайник, зігнувшись, навшпиньках підійшов до намету. Хотів зазирнути всередину, та тільки взявся рукою за запону, як раптом з намету вирвався дим, спалахнув вогонь і... Чайник від несподіванки гепнувся на землю.

Петякантроп, що й так лежав иа землі (бо не йшов, а повз), просто закляк, иаче його судома звела. А Котька за кущем тільки рота роззявив.

І тут сталося таке, що Котька не повірив своїм очам. Ящики, конуси й циліндри, що лежали біля намету, несподівано заворушилися- Спершу піднявся в повітря ящик і опустився иа інший ящик. Потім злетів циліндр і ліг зверху, а на нього — конус. І виникла якась дивна химерна фігура. Та фігура иаче ожила і раптом заговорила. З верхнього конуса почувся гучний «неземний» голос Семуа: