Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
на неї, як ракета на ціль... відчуває наближення навіть найменшої теплокровної тваринки». А Петякантроп ондо який вимахався, та ще й після футболу розпалився так, що з иоса пара йде. Для гримучиика він у темряві аж світиться.
Що робити?
Підхопити якогось дрючка... Оборонятися...
Тікати назад...
А як дожене?..
Або як наступиш на нього ненароком у траві... Оидо тільки що гримів отут, а вже гримить там...
«Єдиний вихід — лягти иа землю і чекати допомоги. Тоді дев'яносто сім шансів із ста врятуватися».
Петякантроп присів навпочіпки, потім, обережно мацаючи рукою (щоб не лягти прямо на гримучиика), перекинувся набік. І застиг, скоцюрбившись.
Лежав і ие дихав — прислухався.
Спершу торохтіло ліворуч, потім праворуч, потім знову ліворуч...
Гримучник наче кружляв навколо нього, беручи в кільце.
Петякантроп ледве стримувався, щоб не цокотіти зубами.
Страх усе більшав і більшав. Наче холодним липким простирадлом огорнув його всього.
Дев'яносто сім шансів, що виживеш.
А три? Три шанси куди подіти? Три ж шаиси, що загинеш.
Ой-оой!
Невже це кінець?
Невже ще трохи і... І назавтра знайдуть його скрюченого, холодного, задублого... Ой!
А він же ще не нажився. Стількох же радостей ще не зазнав. Торту «Київського» ще не їв (чорнява Свєтка казала — така смакота, язика проковтнути можиа!). «Фірмових» джинсів ще не носив (як у Геики Бухала з восьмого «А»)- Переносного японського магнітофона «Соні» ще ие мав (як у Наді Портянко з дев'ятого «Б»).
Що він бачив иа цьому світі, щоб умирати? Та ще й від гримучої змії або просто від страху.
Ой-йо!
Ні! Треба гукати людей!
Але хто ж тебе почує?..
Дід Мирон глухий, йому хоч з гармати над вухом гати — байдуже.
Хіба що ворог твій Грицько Половинка, якого ти гамселив під микитки ні за що стільки разів!
Сміятиметься ж! Злорадітиме!..
Але терпіти далі було несила. Хай! Хай усе, що завгодно!.. Лби тільки жити иа світі... їсти «Київський» торт, носити «фірмові» джинси, слухати японський магнітофон «Соні»...
Тільки б жити...
Петякантроп набрав повні груди повітря і... і сам ие впізнав свого голосу.
Щось тоненьке, жалюгідне й пискляве вирвалося з
рота:
Ря-ятуйте-е!..
Наче щойно народжене козеня мекнуло.
Вій знову набрав повітря й знову:
Поможі-і-іть!..
Але й цей варіант прозвучав ие краще.
І тут з-за городу від хати пролунав голос Грицька Половинки:
— Гримуля! Додому! Гримуля! Де ти? Іди сюди! Гримуля...
Так гукають якусь домашню тваринку — кицьку, собаку абощо...
І вмить заторохтіло, віддаляючись у бік хати.
Петякантроп почекав ще трохи, потім підхопився, наче його підкинуло пружиною, і рвонув додому...
На другий день до школи вій не пішов. Матері сказав, що болить живіт. Здається, вій не дуже й брехав. Від того страху, що він натерпівся, усе могло бути. Але справжньою причиною був не живіт. Петякантроп боявся, що Половинка кептуватиме з нього, розкаже всім, як вій лежав і кричав: «Рятуйте!..» І всі сміятимуться.
Але Половиика нікому нічого не розказав. ї не кепкував,! не сміявся. Петякантроп не міг зрозуміти, чого це так. Потім вирішив, що Половинка, мабуть, нічого не чув. Просто вийшов з хати та погукав свою Гримулю. ї не знав, що за городом лежить його запеклий ворог, і тремтить від страху, і пищить: «Рятуйте!». А то б, звичайно... 1 ще Петякантроп подумав, що Половинка, мабуть, приховує від усіх, що він тримає вдома гримучу змію. Бо це, справді, незаконно. А що? Як усі почнуть тримати вдома зміїв, то це буде не світ, а гадючинк. І якщо сказати кому треба, то Половнику можуть навіть і з села виселити. Але оскільки Петякантроп сам не міг нікому розказати про гримучиика, так це й залишилося таємницею.
В усякому разі більше він повз город діда Мирона не ходив. І Половнику поки що не чіпав, наскоки свої на иього припинив.
Щоб даремно не інтригувати тебе, любий читачу, скажу одразу, що ніякої гримучої змії в Грицька Половинки звісно, не було. Просто він знав, що післн футболу Петякантроп ітиме повз їхню хату (він завжди так ходив), і вирішив його налякати, щоб не чіплявся. Гримучником була дитяча іграшка-брязкальце для немовлят. Грицько прив'язав до неї дві довгі капронові ліски від удочок і, сидячи на груші, за допомогою тих удочок керував усіми пересуваннями гримучннка. Але Петякантроп так про це і не дізнався. А через деякий час вирішив, що Половинка повернув змію в тераріум.
Отакий був Грицько Половинка. Такі таємниці огортали його.
