Слава ЗСУ!

Якось у кінці перерви Агашкіи увірвався до класу такий збуджений і червоний, наче сталося щось епохальне— нашестя інопланетян, позачерговий футбольний чемпіонат світу абощо.

— Ой, чілдрени! Де я тільки що був! — заволав він не своїм голосом.

Де?

На горищі! На шкільному горищі! Ой! Там таке!.. Таке!

Шо?

Ой! Не питайте!.. Фантастика'

Ну що? Що'

Сила! Як у замку графа Монте-Крісто... Я там півгодини ходив.

Агашкін явно перебільшував. Перерва тривала всього есять хвилин. Але, як би там не було, хлопці зацікавилися. Горища взагалі сповнені таємниць. На иих завжди можиа зустріти щось несподіване й загадкове. В усі часи, в усі епохи всіх хлопців світу завжди тягло на горища.

Але шкільне горище завжди було замкнене. На оббитих залізом дверях висів великий візерунчастий, иаче з казкової театральної вистави, замок. Ключ був у Феді.

Аг шкіну просто пощастило. Видио, завгосп був у цей час на горищі, і тому Агашкін зміг туди зазирнути Бо коли на наступній перерві хлопці всі гуртом побігли на четвертий поверх, то побачили, що на дверях, як завжди, висить замок.

Але після цього кожному закортіло хоч одним оком глянути, що ж там таке на тому шкільному орищі. І щоперер- ви хлопці почали бігати иа четвертий поверх дивитися, чи висить замок. Замок висів.

Минуло кілька днів. Пристрасті трохи вгамувалися, але горище ие забулося. У п'ятому «Б» (тобто торік) виникла . навіть своєрідна гра: хто непомітно, не привертаючи уваги однокласників, перший опиниться иа четвертому поверсі, біля сходів що ведуть иа горище. Причому одразу після дзвоника на перерву бігти туди не дозволялося. Треба було кілька хвилин погуляти по коридору, забігти в буфет абощо.

І вже тоді — на четвертий.

Було домовлено: хто перший опиниться біля відчинених горищних дверей, той і зазирне швиденько на горище. Всім навалюватися нічого, бо тоді взагалі нічого не вийде — контакту в учнів із шкільним завгоспом не було.

І от одного разу Маргарита Михайлівна, зробивши Леснкові та Жорі четверте серйозне попереджений, щоб вони припинили розмови иа уроці, п'ятого попередження робити не стала, а просто виставила їх з класу.

Хлопці вийшли у порожній коридор, зітхнули в лункій незатишній тиші і, намагаючись ие тупотіти ногами, подалися на четвертий поверх. У них не було аніякісінької ідеї відносно горища. Просто вони хотіли бути далі від директорського кабінету і від учительської. Коли тебе вигнано з класу.

ие дуже хочеться бачитися з директором, з класним керівником чи якимось іишнм шкільним начальством.

Хлопці піднялися сходами, гляиулн і завмерли. Вони не повірили своїм очам. Висячого замка иа горищних дверях ие було.....

Двері нещільно причинені. Ніде нікого. Лише десь унизу, мабуть, на першому поверсі, лунали невиразні звуки — чи то кроки, чн то глухі методичні ударн.

Спокуса була непереборна

Не сказавши один одному ні слова, хлопці обережно, навшпиньках підійшли до дверей. Леснк торкнув їх рукою. Двері залізно скреготнули й відчинилися.

Затамувавши подих, хлопці прислухалися. Ніяких нових погрозливих звуків ні знизу, з першого поверху, ні з горища не пролунало.

Певно, завгосп чи то пішов за чимось униз і ще повернеться, чи то взагалі забув зачинити горище. В усякому разі на горищі його иема. Бо вій почув би скрегіт дверей і обізвався.

Лесик ступив на горище перший. Жора за ним.

У сірому присмерку вимальовуються предмети: шафа з розбитими скляними дверцятами, стіл на трьох ніжках, дві поламані парти, старі,ще з відкидними кришками. Далі рулони подертих географічних карт, проламаний глобус, купа снортіивентаря: шведська стінка з вибитими щаблями, уламки лиж, пошматовані м'ячі, обплутані волейбольною сіткою. Он іржавий залізний сейф з візерунчастими дверцятами — вмістилище таємничого скарбу...

У глибині горища коснй сніп сонячних променів із слухового вікна, в якому рухливо блискотіли пилники, невтримно вабив, мов чарівний маяк.

Після кожного кроку хлопці зупинялися й прислухову- вались. Ні! Не чуть нічого тривожного. Мабуть, забув-таки Федя замкнути горище. Таки забув! От удача! От заздритимуть хлопці!

Як це заманливо — нишпорити серед старих забутих речей На горищі! Он електричне колесо, он продірявлений радіорепродуктор. Он довоєнинй детекторний приймач з одним навушником (другого нема, тільки іржава дужка лишилася).

У Жорн загорілися очі.

А он перев'язана шпагатом підшивка старих газет «На зміну». Ого! Коли це було? Ще до війнн. А то що таке? Отам, у кутку, за трубою якийсь пом'ятий рулои, аж чорний від багаторічного пороху.