Слава ЗСУ!

Лесик потяг його до себе. Старий пересохлий ватман лунко затріщав, розриваючись, і хлопці побачили яскравий малюнок.

— Ой! Стінгазета! Стара! Може, й довоєнна.

Тепер уже в Лесика загорілись очі. Ще б пак! Адже вій редактор шкільної стіннівки! Обережно, щоб далі ие рвати, Лесик витяг рулои, струсив порох.

Удвох з Жорою вони підійшли з рулоном ближче до світла, розгорнули.

«Школяр» — великими червоними літерами виведено було назву.

А вгорі: «Смерть німецьким окупантам!»

І ще: «Хай живе Радянська Армія!», «Слава нашим доблесним воїнам!» «Вперед, до перемоги!»

1944 рік.

Стіннівка була присвячена Дню Радянської' Армії —

23 лютого.

Всі дописи, всі вірші були про те, як чергують школярі в госпіталі, як збирають теплі речі для фронту, як мріють про перемогу над фашистським звіром... А правий край газети займала велика кольорова карикатура на Гітлера з підписом: «Біснуватий фюрер». Карикатура була намальована на іншому, темнішому папері і вклеєна в стінгазету. Поряд стаття — «Герой з нашої школи».

«Це було при німцях,— писала якась дівчина.— На Ку- ренівці. Ми й зараз там живемо, я і мама. На Захарівській вулиці. Там у кінці, над яром, старе кладовище. Я там завжди рвала траву для кролів. Якось улітку я побачила, що в каплиці спить якийсь хлопець. Коли я зазирнула, він прокинувся. Я злякалась, а він говорить: «Не бійся, я тут ховаюсь від фашистів». 1 розказав: ного мама померла, а тато на фронті, він жнве сам, заробляє тим, що малює для базару картини — білих лебедів на ставку. «А чого ж ти ховаєшся?» — спитала я. «Бо малюю ие тільки лебедів»,— відповів вій. І дістав з-за пазухи ощо карикатуру на біснуватого фюрера. Виявляється, він малював такі карикатури й розклеював на стіиах Хтось на нього доніс, і тепер його ловлять. «У Києві мені більше ие можиа,— сказав він.— Сьогодні виочі піду до лінії фронту. Наші вже близько». На прощання вій подарував мені цю карикатуру. Я так розгубилася, що ие спитала навіть, як його прізвище. Знаю тільки, що звуть його Толик і вчився вій у вашій школі. Так вій сказав. Що з ним сталося далі, я не знаю. На вигляд йому тоді було років трннадцять-чотир- надцять. Навіть якого кольору волосся, ие зиаю. Був він стрижений під машинку. Тільки очі, пам'ятаю, розумні й усміхнені. 1 на шоці родимка. Здається, на правій. А головне, вій дуже сміливий і дуже талановитий. Не' може бутн, щоб хтось не згадав його.

Допоможіть встановити його прізвище. Він справжній

герой.„ .

Я вірю, що вш живий і десь иа фронті.

Катя Шалаєва (з Куренївки).

Тільки вони встигли дочитати до кінця, як щось залізио скреготнуло, потім клацнуло.

Хлопці підвели голови, перезириулнся й застигли.

Вони не одразу збагнули, що то скреготнуло і клацнуло. Вони ще були під враженням щойио прочитаного. Але за мить хлопці вже зрозуміли й кинулися до дверей.

Двері були замкнені

Хлопці знову перезириулнся. 1 тільки тепер вони зрозуміли, що сталося.

Федя замкнув їх иа горищі й пішов. Адже він не знав, що вони там.

Що ж робити?..

Якщо вн були коли-небудь узимку иа горищі, то мусите знати, що то ие курорт. І температура там не така, як у Сочі в «бархатний» сезон. Тим паче, якщо вн без пальта й шапки, у самій шкільній формі й піонерському галстуку.

Лише зараз хлопці відчули, як тут холодно. Ще й протяги. Шарпкнй вітер вривався крізь холоші штанів, крізь рукава, за комір, і здавалося, враз обіймав колючим холодом усе тіло.

Урок літератури, з якого їх вигнала Маргарита Михайлівна, був останнім. Зараз вій закінчиться, усі підуть додому, школа спорожніє. Залишаться лише групи подовженого дня, школярі молодших класів. Але вони на перших поверхах...

Жора механічно засунув руку в кишеню й дістав аркушик паперу.

Графік!

Погорів мій графік,— нервово реготнув вій.— Я після уроків у басейн збирався, на підводне плавання.

Не кажи мені про басейн. І так зуб иа зуб ие попадає,— сказав Леснк.

Ні з того ні з сього раптом йому згадалося, як він з дідом Іваном грав у селі в старовинну гру «нямкало» (або «шкопир ту», так вона ще називається). Дід сам не дуже точно пам'ятав правила цієї грн, але головне в ній було — кинути пвлнию так, щоб вона йшла колесом. У діда це виходило, а в Лесика — аиі разу. 1 це чогось було так весело, вони з дідом так реготали, аж падалн. Грали вони на леваді, за городом, над річкою. День був сонячний, погідний, і так було хороше дивитися, як дід ловко кидає замашну палицю, а вона колесом іде по леваді, вдаряючись об землю то одним, то другим кінцем, а дід радісно регоче й підспівує: