Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Треба було б зайнятися цим. По лінії червоних слідо-. питів.
РОЗДІ Л XIII,
Лежимо ми, значить, на галявині, дрижаки хапаємо, переохолоджуємося.
Відчуваю, ще трохи — й буде мені фініш, кінець. Ні, більше ие можу!
Агашкін,— шепочу,— вставаймо й тікаймо.
Давай,— киває він. Але перший не підхоплюється. Чекає. Бо першому, ясно, ризикованіше. Хто перший підхопиться, иа того першого і стрибне шаблезубий з хащів.
1
«Ех,— думаю,— нема мого Жори. Жора б неодмінно пер-
ШИЙ підхопився». Я ж тебе зиаю. Ти такий... Ну, добре-добре, ие роби з себе великого скромника. Слухай далі.
думаю,— раз иема Жори. мушу я. Агашкіна ие дочекаєшся». Хекнув я, підхопився. Агашкін за мною І рвонули ми у хащі. Біжимо, иіг під собою ие чуємо. Я перший. Агашкіи за мною.
Не знаю, їік я відчув небезпеку. То, мабуть, ноги в мене такі розумні. До голови ще ие дійшло, а ноги враз стали як укопані иа самісінькому краю глибочезного ямиська.
Агашкін з розгону трохи мене туди ие штовхнув. Я аж присів, щоб не впасти.
Дивимося, а иа дні ямиська трійця наших знайомих мавп — Довгий, Злюкін і Малявка
Метушаться, стрибають, а вискочити не можуть. Стіии ямиська стрімкі й голі, нема за що вхопитися. І всі троє жалібно так по-мавпячому: «У-у У-у... У-у...»
Мабуть, тікаючи від шаблезубого. вгналися зопалу і тепер ні туди ні сюди.
Звідки взялася у лісі та яма--хто його зна. Може, то первісні мисливці для мамонта викопали. Або для ведмедя печерного. Навіть картина ж така є в Історичному музеї — мамонт у ямі лежить, а первісні мисливці в нього каміння кидають.
Що б там не було, а факт лишався фактом — перед нами яма, а в ямі трійця. І так вони жалібно укають, так безпомічно підстрибують.
Перезириулнся ми з Агашкіним. Бачу в очах його сумнів. Та й мені самому в серці щось ворухнулося. Все-таки однокласники. Хоч і мавпи.
А що робити? Як їх звідти витягти? Яма глибочезна, метрів п'ять, а то й шість. Руку ие простягнеш.
Ех, коли б ти був — щось би придумав. Ти ж у нас на це майстер, технічний геиій. А ми з Агашкіним — я черевик, вій другий. Два чоботи пара.
Позітхали ми, позітхали край ями, аж чуємо — у хащах якийсь підозрілий рух.
Ну, думаєм, все! Шаблезубий!
Кинулися ми навтіки... Але... Якщо міряти сили відрами чн каністрами, як шоферн бензни, то в иас у баках лишилася менше ніж иа денці. Ще кілька метрів—і мотори наші чмихнуть востаннє, й колеса стануть. Чую — позаду щось сопе, доганяє. Потім чую — хрипить. Він, шаблезубий! 1 обернутися страшно.
Агашкін,— кричу,— прощай!
Н Прощай, Лесику! Прощай! — це він мені.
Бензин мій кінчився, мотор чмнхнув. Упав я иа землю, потилицю руками иакрнв.
УсеІ Завмер. Чекаю. А в голові тільки одие:
«За що ж він мене спершу вхопить своїми шаблями — за йогу?.. За руку?.. За спнну?»
ХлопціІ Та ви що — подуріли? Це ж яі Жора! — І голос такий хриплий — ну, абсолютно ие твій голос.
«Але ж тигри шаблезубі людськими голосами ие говорять»,— думаю.
Повертаю голову. Тю! Справді тн. Брудний, замурзаний... Але ти! Власною персоною.
Агашкіи! — кричу.— Це справді він! Жора. Наш Жора Комп'ютер!
Агашкін голову підвів. Усміхається:
А я давно зрозумів. Тільки придурювався. Щоб вас розіграти.
Ну, Агашкіи! Навіть тут грає п'єсу. Ну, та хай йому грець!
Головне, що тн, тн знову разом з нами. Така мене радість шалена охопила — переказати не можу.
Як же ти нас знайшов? Де ж тн був? Де тебе носило?
Та ото ж закрутило мене в тому яру, потягло, я й попрощатися з вами ие встиг. Крутило, крутило, а тоді — хряп! — на якийсь камінь велетенський. Зачепився я там, тримаюсь.
О! — кажу.— Так ми ж той камінь бачили. Мн ж тебе гукали.
Я чув. Але від холоду так захрип, ви ж чуєте,— кричу, крнчу, а голосу нема. Я з того боку був, ви мене ие бачили. Проскочили, далі подалися. Перебрався я з того боку каменя на ваш бік, переплив потік, ледве з яру внліз. 1 подався вас шукати. Бачив здаля, як вас якісь мавпн на дерево тагли...
Так ти хоч знаєш, що то за мавпи? — вигукнув я.— То ж наша трійця — Довгий, Злюкін і Малявка!
Та ви що?
Точно,— кажу.
На мавп перетворилися,— підхоплює Агашкін.— Так, як казав Ясик Гриценко.
Ну?І — дивуєшся ти.
А тепер вони в ямі сидять, вилізти не можуть. Від шаблезубого тікали й попадали. Я про тебе згадав: от коли б був Жора з нами, неодмінно щось придумав би, щоб витягти їх звідти.
