Слава ЗСУ!

Жора глянув на Леснка й часто-часто заморгав. Він, мабуть, більше за всіх чекав цієї зустрічі.

Сумнівів нема! — сказала Аліна.— Це через «альпійську гірку»... Може, й правильно...

Лесн мовчки зітхнула. Вона днвиласн на Лесика. Леся знала його з першого класу. Але ніколи не бачила його таким схвильованим і незвичайним, як зараз.

«А я завжди вважала його легковажним,— думала вона.— І байдужим до квітів, до рослин. А він, бач, як переживає...»

Правда, Леся не знала, що в Лесика є сьогодні й інші прн- чинн для збудження. Сьогодні день народження його мами. А цей день для Леснка незвичайний. Він дуже любить свою маму.

РОЗДІЛ II, в якому ви знайомитеся з батьками наших героїв.

Незвичайні іменини

Леснкові батьки — люди мистецтва- Тато, Юрій Васильович,— художник. Мама, Галина Іванівна,— музикант. Концертмейстер у музичному училищі. Маму й тата Лесик любив не тому, що то мама й тато і їх треба любити, всі їх люблять. Він просто закоханий у своїх тата і маму. І є за що. Леснкові батьки справді людн незвичайні. Понад усе на світі вони люблять і шанують мистецтво. У квартирі в ннх немає дорогих меблів, килимів, кришталю абощо. Меблі дуже простенькі. Хіба що піаніно. Але то ж мамнне знаряддя праці. Зате всі стіни завішані картинами. А одну стіну у великій кімнаті займає саморобний стелаж, на якому лежать величезні альбоми, книги з мистецтва. У тата всього один новий костюм, в якому він ходить з мамою на концерти. Всі гроші тато витрачає на книжки з мистецтва. А щодня він ходить у светрі і вельветових джинсах.

Коли мама готує обід, ні радіо, ні телевізора вмикати не можна. Бо сім'я могла лишитися без обіду.

Якось у неділю Лесик необережно ввімкнув телевізор і...

Співали болгарський співак Гяуров і італійська співачка Фреиі.

Мама вибігла з кухні у фартушку з ножем у руках. Та як сіли вони удвох з татом на тахті, як обняв тато маму за плечі, як пригорнулася вона до його бороди щокою, то завмерли, про все иа світі забувши. Для них існували в цю мнть лише Віолета-Травіата, Мефістофель, Фауст, Маргарнта — чарівні звуки їхніх арій і дуетів.

Лесик давно вже чув запах горілого, але не смів нічого сказати. Він сам був зачудований прекрасним співом.

Довелося викинути на смітник дві каструлі — так вони прогоріли. А сусіди вже збиралися викликати пожежників — такий чорний дим клубочився з вікна їхньої кухні.

Але трагедії ніхто з цього не зробив. Навпаки, тато й мама дуже сміялися, і всі втрьох пішли пити каву з пиріжками у найближче кафе «Хвилинку».

Цій події був присвячений спеціальний екстрений сатиричний випуск сімейної стінгазети «Домовик».

До кожного свята: до Нового року, Першого травня, Восьмого березня, до днів народження — у них у родині випускалася сімейна стіннівка, яка називалась «Домовик». Тато вигадав і намалював дуже симпатичного веселого домо- вичка у береті, з кумедною борідкою, в окулярах, чимось трохи схожого на татового батька, діда Василя Денисовича. Цей домовичок завжди лукаво усміхавсн з довжелезної, на всю стіну газети, де були й дотепні допнсн, і фотомонтажі, і карикатури.

. Гості, нкі приходили до них на свята, цілий вечір сміялися, роздивляючись і читаючи стіннівку.

На дні народження обов'язково приїздили з села мамині батьки, дід Іван Семенович і бабуся Оксана Петрівна. Для Лесика то була особлива радість. Він дуже любнв, коли збиралася уся родина докупн.

Коли Лесик і Жора підходили до будинку, з балкона сьомого поверху бабахнуло.

О! Тато салютує! Значить, наші з села вже приїхали,— сказав Лесик.

У ннх на балконі стояла маленька гарматка, схожа на іграшкову, але справжня. Це був трофей, привезений дідом Василем Денисовичем після війни з Німеччини. Колись ця гарматка стояла на ґанку в замку якогось фашистського барона... Спершу з неї салютував дід, а коли тато виріс, дід подарував гарматку йому, і тепер салютує тато.

Через ту гарматку в діда, а потім і в тата з кожним новим дільничним міліціонером бували непорозуміння. Але оскільки дід, а згодом і тато були членами товариства мисливців і мали право на зброю, а салютувала гарматка холостими зарядами, то міліція врешті давала спеціальний дозвіл на такі салюти під цілковиту особисту відповідальність діда або тата.

Салютував Тато тільки в урочисті моменти — у свята, дні народження, приїзд дорогих гостей тощо.

Рибочка моя! — кинулася до Лесика бабуся Оксана.— Внріс як!..— Хоча бачила вона його десь Із місяць тому. У серпні вони- всією сім'єю гостювали в селі.

Дід Іван дістав із глибочезної кншенї свого піджака розт цяцьковану ліщинову сопілку.