Слава ЗСУ!

Як бачите, у Зландії були перебої з кадрами. На кожну негативну рису потрібна була окрема штатна одиниця, а їх не вистачало, тому зландці весь час шукали людей і тому вели підступиу ворожу діяльність лротн добрянців.

На чолі Добряндії стояла бабуся Добряиа (дуже старенька, вже й недочувала й недобачала, чим, звичайно, користувалися зландці). Вона була схожа на бабу Машу, колишню двірничку, яка живе у першій квартирі.

Ще в Добряндії жив дядя Вася, на всі руки майстер, теж дуже схожий на дядю Васю з п'ятої квартири, який завжди лагодить їм крани, замки у дверях та все інше, що жіноцтво полагодити не може.

Вітя любить, коли дядя Вася приходить і, вже з порога усміхаючись у прокурені вуса, хриплувато каже:

— Що, братці, знову якась аварія? Отож кажу, виходьте за мене заміж, житимете як у бога за пазухою. А ви ие хочете...

То він жартує. Бабуся Світлана старша за нього, а в мами є тато. Те ж саме вій говорить своїй сусідці з четвертої квартири Анастасії Пилипівні, яка дуже схожа иа тітоньку Гортензію, що живе у Добряндії- Тітонька Гортензія так само, як і Анастасія Пилипівна, чудова господиня, куховарка і вміє домашніми засобами лікувати усі хвЬроби. Тільки Анастасія Пилипівна працює друкаркою у ГоловпостачбуДІ, Я тітонька Гортензія ні. Бо у Добряндії нема Головпостач-

^Ще в Добряндії жив Альховка. Іншого імені йому придумати неможливо. Альховка одии иа світі. Йому п'ятнадцять поків, вій учиться у восьмому класі. Але якщо у когось у буднику Щось трапляється і нема дяді Васі, то кличуть Альховку. Звичайно, Альховка не такий майстер на всі руки, як дядя Вася, але тільки тому, що іще дуже юннй. Він і слюсарює, і теслярює, та найбільше захоплюється радіотехнікою. Яку вій у себе вдома «ивітомузику» зробив — фантастика!

А часом Альховка робить навіть те, що й дядя Вася не зміг би. Наприклад, коли Анастасія Пилипівна вийшла вниз за поштою і двері несподівано защіпнулися на запобіжник (такий невдалий у неї замок), а на кухні горіли усі конфорки і чекати не можна було, а ламати двері шкода, бо тільки тиждень тому ламали, Альховка переліз через сусідський балкон на балкон Анастасії Пилипівни ї відчинив двері. І ще чимало було у хлопця подібних подвигів.

Альховка — круглий сирота.

Тато й мама його загинули в автомобільній катастрофі, коли він був зовсім маленький Жив Альховка з тіткою, та й то не рідною, а троюрідною, худенькою маленькою сором'язливою жіночкою, яка працювала приймальницею у комбінаті побутового обслуговування. Тітка була якась затуркана, нерішуча, розгублена, як то кажуть, иепристосоваиа до життя. І не стільки вона доглядала Альховку, скільки він доглядав її. Влітку хлопець завжди підробляв — або піонер- вожатим у таборі, або рятувальником на пляжі (в нього був перший розряд з плавання). І це ще більше вабило Вітю до нього.

В їхньому дворі існувало так зване «кодло» — підліткова компанія старшокласників — Ян, Філя, Алик, Валера, Ігорьок та інші. Вони збиралися увечері на дитячому майданчику або у під'їзді (в дощ), курили сигарети, бренчали на гітарі, сміялися, дико верещали услід перехожим, зачіпали Дівчат. Іноді зчиняли й бійки.

Спочатку Альховка пристав до «кодла», але потім посварився.

Він був першим другом дяді Васі.

Одного разу дядя Вася й Альховка врятували бабусю Світлу.» Вітю від справжньої аварії.

» їхній великій кухні з височенною, як і в кімнатах, сті- лею, була мансарда. Сьогодні переважна більшість киян навіть не знають, що то таке — мансарда. В сучасних нових будинках з низенькими стелями не буває мансард.

Мансарда — то наче такий дерев'яний балкон з бильцями на півкухні, до якого ведуть круті, схожі на корабельні, сходи, теж з бильцями. На мансарді зберігалися старі непотрібні речі,, які шкода викидати.

Для Віті мансарда була найцікавішим, найулюбленішим місцем у всій квартирі. Хоча бабуся Світлана й не дозволяла йому лазити на мансарду, боячись, щоб він не впав і не забився.

Але відомо, що найцікавіше робити саме те, що забороняється.

І коли бабусі не було вдома, Вітя, звичайно, лазив на мансарду.

О! Там були просто речі казкові. Наприклад, Стара поламана ширма, якою користувалася, мабуть, ще мати професора Коротницького- На шовкових, посічених і подертих, але, однак, дуже красивих гофрованих фіранках були вигаптувані рожеві фламінго серед лілій і очерету... Або бамбукова китайська парасолька з жовтою китаянкою у гостроносому човнику. Або кована дерев'яна скриня, оперезана залізними смугами на заклепках. У таких скринях завжди зберігалися казкові скарби...

Або іржавий грамофон з дивовижною розмальованою трубою. Чи стоси пожовклих дореволюційних ілюстрованих журналів.