Слава ЗСУ!

І от зараз...

Двері були відхилені.

Навстіж.

Жахно чорнів довгастий прямокутник отвору.

Більше того — з площадки до них вели старовинні, з залізними завитушками гвинтові сходи.

Звідки вони взялися?

їх ніколи тут не було!

Незнайомка обернулася, і Віті здалося, ніби він помітив за вуаллю підбадьорливу усмішку. Хоча напевне цього сказати вій би не міг. Він, як і раніше, не бачив її обличчя. Лише тьмяний блиск великих синіх очей.

Так само мовчки, беззвучно, не кажучи ні слова, вона почала підніматися гвинтовими сходами вгору.

Все всередині у Віті було скуте наче крижаним панцером, але якась всевладна невідпорна сила штовхала його вперед

Десь на денці свідомості ворухнулася думка: «А як же квартира? Я ж лишаю її незамкнеиу... Що скаже бабуся Світлана?» — Але ця думка одразу ж згасла.

Піднімаючись сходами, Вітя проминув залізну коробку розподільчого щита і згадав, як два дні тому новин їхній сусід електрослюсар Володя копирсався тут, стоячи на драбині, а молода дружина тримала його двома руками за йогу (щоб, як ненароком вдарить струмом чоловіка, вдарило б і її). Не було цих гвинтових сходів! Точно не було!..

К-кудн... ч-чого? — ледь прошепотів Вітя.

Але вона почула.

І обернулася.

Ти ж хочеш його зустріти... побачити? — одним подихом тихо спитала вона.

У Віті завмерло серце.

Він одразу зрозумів — про кого вона каже.

Він рвучко кивнув головою.

І от Вітя вже стоїть перед розчиненими дверима. Стоїть і дивиться в непроникну темряву горища, в якій щойно гникла загадкова незнайомка.

«А я молодець!.. Не боюсь... не тікаю... От би знав тато!» — майнула в нього думка.

І враз спалахнуло світло.

І в той же час пролунав тоненький лагідний голос:

Будь ласка, заходь! Просимо!..

IV

Все своє дошкільне дитинство Вітя провів удвох із бабусею Світланою. Але не можна сказати, що це було таке вже нещасливе дитинство. Бабуся Світлана вміла замінити йому маму, тата, друзів — усіх!

Що то була за вигадниця, його бабуся Світлана!

Навіть Боря Жабський, який не визнавав жодних авторитетів, коли познайомився з нею, сказав:

Ну, в тебе й бабуся! Молоток! Заводна!..

Вона й справді була як заведена. Іноді, щоб розважити свого любого Вітю, таке виробляла, що люди тільки дивувалися.

Майже щодня вони ходили гуляти в Ботанічний сад.

Одного разу Вітя закапризував, не хотів їсти сметану. Хоч як бабуся вмовляла його, він тільки зціплював зуби, пхинькав і заперечно мотав головою. Це було саме після отого невдалого походу в басейн, після запалення легенів.

Бабуся вмовляла, вмовляла... І раптом зникла.

На сусідній лавочці сидів дідусь із трирічною кругловидою онукою, яка уминала тістечка і яку йому щойно бабуся ставила за приклад.

Вітя вже збирався заплакати, аж тут несподівано з-за кущів вискочила на алею бабуся Світлана., верхи на мітлі.

З бадьорими вигуками, тримаючи над головою склянку сметани, вона загарцювала навколо Віті.

Від несподіванки суворий дідусь з'їхав з лавки і сів на землю.

А бабуся Світлана гарцювала на мітлі й співала иа повний голос:

Я Баба Яга, костяна ногаї

Не відстану! Не відстану!

Поки не з'їси сметану-у!..

Кругловида онука верещала від захоплення, плескаючи в ДОлоиі. А суворий дідусь сидів на землі і тільки лупав очнма.

Де вже тут було відмовлятися од сметаин.

І хоча дідусь у досить різкій формі засудив бабусині «легковажні, непедагогічні і абсолютно неприпустимі методи виховання», вона аж ніяк не знітилася, ие образилася й сперечатися не стала. Для иеї здоров'я її любимого «зайчика» було важливіше за все.

Потім вони цілий рік грали у Бабу Ягу й Хлопчика-Мізим- чика. Хлопчик-Мізиичик був, звичайно, Вітя, а Бабою Ягою бабуся Світлана. Причому це була дуже хороша, симпатична, весела й зовсім ие страшна Баба Яга, і її двоюрідні брати Змій Горинич та Кощій Безсмертний теж були веселі, дотепні й симпатичні хлопці. І лякали вони тільки боягузш, обманщиків, хуліганів та інших лихих людей.

Взагалі бабуся Світлана вміла весело фантазувати й вигадувати казкові пригоди, яких не було ні в книжках, ні в кіно, иі в телепередачах. Так вона вигадала дві країни — Зландію і Добряндію. На чолі Зландії стояв король — Злан Великий. У нього були придворні — прем'єр-міністр князь Підлиза-Підлотський (він також міністр праці й виробництва граф Нероба-Брехальський, міністр дозвілля та розваг барон Маруда-Набридои), другий прем'єр-міністр князь Себелюб- Зазнайський (він також військовий міністр граф Руками- Махальський і міністр фінансів барон Жадюга-Скупердеіі) і третій прем'єр-міністр киягиия Ябеда-Доиоська (вона ж міністр фізичного та морального виховання графиня Страхо- пуд-Тремтельська і міністр інформації баронеса Базіка- Балабон).