Слава ЗСУ!

Незнайомка сиділа ззаду і тримала Вітю за плечі. Дотики її рук були прнємно-ніжні, як у бабусі Світлани.

Вітя напівобернувся і звів иа неї очі.

Вітер розмаював, розвівав чорну вуаль і довге м'яке волосся.-

I знову Вітя не побачив її обличчя, а тільки великі сині очі за вуаллю.

Ви — Міс Таємниця? — несподівано для самого себе спитав Вітя.

Незнайомка нічого ие відповіла, тільки очі її засмія лися й підморгнули йому.

І Віті раптом стало легко й весело. Наче він відчув подих тата.

На мить вони влетіли у велику білу хмару, потім виринули з неї, і Вітя побачив унизу землю.

Вони підлітали до величезного похмурого замку на горі. Велике вітражие вікно з намальованими на ньому страшними потворами, було відчинене, і вони влетіли всередину замку.

У просторому напівтемному сирому залі стояв під стіною царський трон у вигляді роззявленої пащі жахливого страховиська, і на тому троні сидів хтось волохатий, зуба тий, з очима, як у нічиої сови.

Вони плавно підлетіли майже до самого трону й приземли лись на блискучий, як дзеркало, паркет, на якому були викладені з дерева різні потвори, ще страшніші, ніж на вітражах.

Холодні хижі очі з троиу глянули прямо на Вітю, і він зіщулився від того погляду.

— Не бійся,— тихо прошепотіла йому на вухо Міс Таємниця.— Він тебе не бачить. Нас ніхто тут не бачить.

Перед троном стояли навколішки троє: двоє чоловіків (худий, з гачкуватим носом, і опецькуватий, з квадратними щелепами) і жінка з ріденьким волоссям, зібраним на потилиці в кумедний вуапнк, і гострим лисичкуватнм обличчям.

Жінка вклонилася до підлоги, аж стукнулася лобом, і почала противним скрипучим голосом:

Ваша Злість! Дозвольте доповісти. Ваша слуга Баба Яга поводиться просто неприпустимо.

Що таке? — проскреготало з трону.

Розказую. Значить, так...— Жінка випросталася.—

Сьогодні вранці я, як завжди висока й струнка, виходжу у

двір, щоб, як у нас заведено, висмикнути у курей пір'я, вдарити поліном льоху, прищипнути коту хвоста, ну вн ж знаєте. Іду. І раптом хтось підставляє мені ногу, і я — беркиць! — падаю. Кури весело сокочуть, кіт иявчить-заливається. Я озираюсь — ніде нікого. Ступаю кілька кроків, знову об щось перечіпляюсь і — знову падаю. Озираюся — ніде нікого. Ну! Ще кілька кроків і... Назад я повзла навкарачки. Уявляєте. Прем'єр-міністр! Княгння! Графння! Баронеса! Повзе навкарачки. Жах! Ну хто це міг бути? Хто в нас може таке виробляти? Тільки вона — нечиста сила! Приповзаю в кабінет. Натискаю на кнопку. Викликаю. Приходить. Накульгує. «Що,— питає,— таке?» — «Ах ти,— кажу,— сяка- така! Що ти,— кажу,— собі дозволяєш!» — «А що таке?» — кліпає вона невинно очима. «А таке,— кажу,— що ти, нечиста сила, ніжку прем'єр-міністру підставляєш!» — «Я-а-а?!» — вирячилася вона на мене і... Я, Ваша Злість, навіть повторити не можу, що вона мені наговорила, накричала. Наче я не прем'єр-міністр, княгння, графння, баронеса, а казна-що, перекупка на базарі. Та щоб у неї після цього останні зуби повипадали, нога костяна переламалася! Щоб її...

Цить! — громоподібно рявкнуло з троиу, аж виляски пішли по залу.

Княгиня-графиня-баронеса так і вклякла.

То не вона! — знову рявкнуло з трону.— Баба Яга прн мені була весь ранок. Занозу з пальця виймала. Тільки вона від мене вийшла, як тн й подзвонила. Я чув.

Не во-на-а... А хто ж? Ваша Злість!..

Не знаю.

З паркету почулося зітхання.

Зітхали обоє — і той худий, з гачкуватим носом, і той опецькуватий, з квадратними щелепами.

Перший розтулив рота опецькуватий:

Ваша Злість! Хотів сказати, що й мене сьогодні вранці щось невидиме по голові вклеїло.

- І мене! — проридав гачкуватий.— Оидо гуля за вухом. Нечувано! Мене — князя Підлизу-Підлотського, графа Неробу-Брехальського, барона Маруду-Набрндоиа та по голові чимось важким! Аж іскри 3 очей посипалися.

Не будь я військовий міністр, я б, мабуть, і впав, так заболіло,— гупнув себе в груди опецькуватий.

Люди добрі... тобто недобрі! Та що ж це таке робить-

сЯіверескнула княгиня-графиия-баронеса.— У центрі

Зландії, у самому палаці Великого Злана на керівників уряду замахи!

3 __ Цнть! — знову рявкнуло з трону.

Всі троє попригиналися. На кілька секунд запала тиша. Потім Злан Великий скреготнув зубами:

Як свідчать казкарі, невидимки бувають двох різновидів: невидимки лихі, що намагаються уникнути кари і тому не хочуть, щоб їх бачили. І так звані «добрі» невидимки, які бачите, дуже скромні й намагаються робити свої добрі справи непомітно... У добрих невидимок я не вірю. Отже, це невидимка злий. А раз так, нашого поля ягода. Ми з ним порозуміємося. Щось йому треба. То треба довідатись, що саме. Без нечистої сили тут ие обійтись. А давайте їх сюди!..