Слава ЗСУ!

Він спускався дуже легко й швидко — наче злітав на крилах.

От уже й земля під ногами.

Стискаючи в руці льодоруб, Вітя кинувся шукати вхід у в'язницю.

Зланці Грубий Ян і Просто Філя були, справді, здорову- щі,— метрів по два кожний. Одягнені в середньовічні ковані лати, вони виглядали ще могутнішими. Але займалнсн вони в цей момент справою, як на їхній вигляд, не дуже солідною. Коли Вітя підбіг до в'язничної брамн, вартові... грали у «ворону». Кожен тримався рукою за ліву ногу і, стрибаючи на правій, штовхав плечем суперника. Оскільки вони були в латах, лунав такий брязкіт і скрегіт, наче то штовхалися два величезних самовари.

Нарешті Грубий Ян приловчився, штурхонув Просто Філю так, що той з усього розмаху грюкнувся на землю і покотився, гуркочучи, як порожнє відро.

Вітя скористався цим і, змахнувши над головою льодорубом, підскочив до Грубого Яна:

Ану відчиняй браму зараз же, а то...

Грубий Ян ие тільки ані крапельки не злякався, а, навпаки, обурився:

Що-о?! Та я тебе зараз...

І величезне лаписько зланця вже нависло над Вітею

Та почекай! — гукнув раптом, підводячись з землі, Просто Філя.— Це ж Вітя! Визволитель.

А-а!.. Вітя... Тоді інша справа.— Грубий Ян опустив руку.— Що ж ти одразу не сказав? А то кричиш, розмахуєш..

І все одно даремно,— зітхнув Просто Філя.— Нічого в тебе, товаришу Вітя, зараз не вийде. Нема в нас ключа від брами. Ключ у Зланнка Хамулн під подушкою. Отож поганяй у палац, діставай ключа, приходь, тоді будемо битися. А зараз немає ніякого сенсу... Чао!

Це було влітку після першого класу, у перші Вітнні канікули. Він сндів на балконі й чнтав книжку «Пригоди Буратіно». Вітя любив читати казки.

І раптом він побачив, що на балконі третього поверху (якраз иавскосн внизу від їхнього) з'явилася дівчлнка. Вітя ніколи раніше не бачив її. Вона з'явилася вперше.

Кругленьке смагляве лнчко, рожеві губенята, симпатична гривка русявого волосся, що спадало на чоло, на скронях неслухняні кучернкн. І, головне, у вухах маленькі бірюзові сережки...

Чогось саме оті сережки найбільше схвилювали Вітю. Ні в кого з дівчаток її віку у дворі не було сережок, а в неї були. І, може, саме через ті сережки вона здалася йому надзвичайною і незрівнянно прекрасною. І ще, мабуть, через те, що він щойно прочитав про казкову дівчинку Мальвіну.

Віті здалося, що в нього тільки оце зараз, у цю мить, забилося серце. До того він його просто не відчував, а коли на балкон вийшла вона, серце несподівано забилося — він відчув його бнття.

На ній було голубе платтячко у снню горошину... Без рукавів. Замість рукавів якісь наче крильця. І через ті крильця вона видавалася схожою на метелика.

Дівчинка покрутилася якусь мить на балконі і зникла. Наче отой метелик знявся й полетів.

А серце у Вітнннх грудях продовжувало стукотіти, як иавіжене.

Вітя з нетерпінням чекав, коли дівчинка знову з'явиться, але вона не з'являлась.

Бабуся Світлана покликала Вітю обідати, потім вони пішли гуляти, пізніше — в Музей українського мистецтва.

Вітя ніколи так не поспішав додому. Вдома він одразу ж побіг иа балкон.

І серце його трохи не вискочило з грудей.

Вона стояла на балконі удвох з молодим, але вже трохи сивуватим чоловіком, якого Вітя добре знав, бо то був їхній сусід з третього поверху Георгій Ваднмович.

Георгій Ваднмович обіймав дівчинку за плечі, а вона горнулася до нього й тихо сміялась. Він, мабуть, тільки-но сказав їй щось веселе. Авжеж. Георгій Ваднмович був веселий. Дотепний, Вітя це знав.

Вітя ще не розумів, хто ця дівчинка Георгію Ваднмовнчу, зле те, як вона горнулася до нього, чогось схвилювало Иггю.

Дівчинка раптом щось тихо й ніжно сказала йому, і ре | оргій Вадимович відповів бадьоро та весело:

І я тебе теж. Аякже! Звичайно! Тн що — сумнівалась?

Вона зітхнула і ще дужче пригорнулася до нього.

Ом! - раптом з робленим переляком вигукнув Георгій | Вадимович.— По-моему, хмарки збираються, зараз Д0Ц) І буде! Ану мерщій до телевізора Зараз буде щось цікавеньке

І він, сміючись, схопив дівчинку за плечі й потягнув у кімнату. Хоча на небі не було жодної хмарки. І по телевї зору зараз не було абсолютно нічого цікавого.

У той день Вітя більше її не бачив

Наступного ранку він прокинувся з почуттям радості.

З таким почуттям Вітя прокидався звичайно у свій день народження. Бо знав, що біля ліжка його чекатимуть пода. рунки. Багато подарунків. [ від мами, і від бабусі, і від тата. Тато завжди присилав Віті з Африки на день народження подарунки Мабуть, він присилав їх заздалегідь, але бабуся Світлана ті подарунки десь ховала й виставляла тільки у день народження. То були іграшки, екзотичні фрукти — банани, ананаси, апельсини з Марокко,— або щось із одягу.