Слава ЗСУ!

Але день народження у Віті взимку, а зараз було ліго.

Вітя одразу все згадав і кинувся на балкон.

На нижньому балконі її не було. Але з відчинених балконних дверей, з кімнати чувся її голос.

У Віті радісно залоскотало під горлом.

Бабуся Світлана була трохи здивована, чого це Вітя і самого ранку товчеться на балконі.

Але вона була мудра жінка. Вона вміла нічого не питаті й нічого не казати тоді, коли нічого питати й нічого казати не треба.

Так почалося те, що цілий місяць наповнювало Вітнне сер це радістю. Радістю н чеканним, яке теж було радістю. Віті ніколи не думав, що чекати, поки з'явиться на нижньому балконі голубе платтячко у енній горошок, знайоме кругленьке личко з гривкою, з виткими кучерями на скронях, з малень Кими бірюзовими сережками у пушках, - така радість.

Він уже знав, що дівчинку звуть Кира, що вона дочВ Георгія Вадимовича, але раніше чомусь з ним не жила, і тепер живе. Чому це так, він розібратися сам не міг. г гоїюритн про це з бабусею Світланою не наважувався.

Кира чогось у двір не виходила. Чи то соромилася, чи т1 просто не хотіла — хтозна.

Кілька разів Вітя чув, як Георгій Вадимович та й Оле» сандра Іванівна говорили їй: «Піди погуляй», «Вийди у двір" Але вона завжди вперто відповідала: «Не хочу».

З дому вона виходила тільки у справах: в магазин, на пошту абощо.

Вона була, мабуть, на рік старша за Вітю і всюди ходила сама.

Коли Віті здавалося, що вона збирається виити, він хапав щітку, крем для взуття й біг на сходи чистити черевики.

Він чистив і без того лискучі черевики й наспівував при цьому якусь пісеньку. Зовсім як сусід Володя.

у мріях йому уявлялося, як він стоїть на драбині і ремонтує електрику, а Кира тримає його знизу обома руками за ногу...

У дійсності він з нею був незнайомий.

Хоча одного разу він привітався з нею.

Вона, мабуть, давно помітила, як він стежить за иею з свого балкона. Але вдавала, ніби не помічає. Крутилася, наспівувала, поливала квіти, читала або, дуже спритно перебираючи пальцями, плела на спицях шапочки. Сплете, поміряє, розпустить і знову плете.

Проте Вітя помічав, що вона раз у раз зиркала в його бік з-під вій, нищечком, так, щоб він не вгледів. Та Вітя це помічав, і йому було радісно.

І от одного дня він пішов у магазин по хліб. Він сам зголосився, і бабуся Світлана не заперечувала. Хлопець уже перейшов у другий клас, йому треба було звикати до самостійності. Хоча бабуся Світлана завжди хвилювалась і не могла дочекатися, коли він прийде.

Вітя купив хліба і вже піднімався сходами. Аж раптом на третьому поверсі хряснули двері, вибігла Кнра й пострибала вниз, перескакуючи через два східчики.

Вони зустрілися на прольоті між другим і третім поверхами.

Вітя розгублено став, притулившись до стіии. Кира теж спинилася, тримаючись за поручні.

Якусь мить вони стояли, дивлячись у вічі одне одному.

Потім Вітя набрав повітря й тихо пролепетав:

3... здрастуйте...

Вона иачс перелякалась, теж набрала повітря і так само тнхо мовила:

Здрастуйте.

Потім густо-густо почервоніла, приснула і подріботіла, "е озираючись, уннз.

А він озирнувся, теж приснув і, перестрибуючи через дві сходинки, погнав нагору. Серце у нього тріпотіло в грудях, як пташка:

«Ну от! От і все! От і познайомилися! Як просто й '<фно вийшло...»

Дома він поклав хліб у кухні і побіг иа балкон. Хоча її, звичайно, на нижньому балконі бути не могло — вона тільки що пішла з дому.

На нижньому балконі, спершись ліктями на поручні, стоя* ли з сигаретами в руках Георгій Вадимович і Олександра Іванівна.

Георгій, ти мені пробач, але, по-моєму, ми робимо дур. ницю,— пихкаючи димом, казала Олександра Іванівна.

Яку, Шурочко? — запобігливо спитав Георгій Вадимович.

Не вдавай, що ти нічого не розумієш. Противно! — Олександра Іванівна роздратовано смикнула щокою.

Я справді не розумію, про що ти? — знизав він плечима.

Ти що, не бачиш, як вона звикла до тебе за цей місяць...

Ну й що? Це ж моя донька!

-— А ти подумав, як їй буде потім!.. Ти про иеї поду. мав? По-моєму, це безжалісно... А втім, ти завжди був егоїстом...

Але, Шурочко...

Що — «Шурочко»?..

Мені здається, ти перебільшуєш.

Нічого я не перебільшую... Твоя колишня дуже розумна... Сама поїхала на місяць у санаторій, а...

■=— Дле ж вона хвора. Поїхала лікуватися.

її ти жалієш. А мене...

Шурочко!

А може, вона це спеціально... Хоче через дитину вплинути на тебе...

Та ти шо?! Як ти можеш... Ти ж знаєш... Я ж.. Шурочко!