Слава ЗСУ!

Останнє, що подумав Котька перед тнм, як заснути, було: «А все-таки здорово, що я нарешті в селі! Завтра з самого ранку піду шукати і баштан, і корів, і хлопців-пастухів... Завтра...»

РОЗДІЛ IV Завтра. Невеличка маленька пригодка, після якої починається нудьга.

Похід у село. «Сапоги». Знову нудьга

Прокинувся Котька від одчайдушного маминого зойку.

Він підхопився з ліжка й кинувся до вікна — мама верещала надворі.

Визирнув і побачив: мама стоїть навколішках біля погреба у напруженій неприродній позі, одкинувшись назад і прикривши обличчя рукою.

Що? Що таке? — перелякано вигукнув Котька і у відчинене вікно вискочив надвір: мама у небезпеці!

Що?

Он! Он! — трагічно мовила мама і тремтячою рукою вказала на погріб.

Котька витягнув шню і, затамувавши подих (може, змія?!), потроху посунувся, зазираючи у погріб. Нарешті — зазирнув.

У погребі, на кришці каструлі, сиділа маленька, як п'ять копійок, зелена жабка.

Тю! — Котька засміявся.

Ага — «тю»! Я їх так боюсь.

Тю! — повторив Котька, перехилився, спритно схопив жабку рукою і підніс догори:— Диви, яка симпатична!

Ой! Кинь зараз же цю гидоту! — відсахнулась мама.

Котька одніс «симпатичну гидоту» за кілька кроків і обережно поклав иа пісок.

[ це треба було так верещати? — поблажливо пхикнув він.— Ех вн, жінки...

Серце його сповнювала гордість. Він відчував себе мужчиною.

День починався добре. Майже з подвигу.

А де тато Карло? — весело спитав він («Пригоди Буратіно» з дитинства були улюбленою Котьчиною книжкою, і він жартома називав тата іноді «тато Карло»).

Карабас-Барабас він, а не тато Карло,— сердито відповіла мама.— Запроторив нас у якийсь тераріум, серед гадів та плазунів, і задоволений!.. Рибу пішов ловити.

Котька побіг до річки.

Тато Карло в трусах і в сорочці навипуск (так що трусів не було й видно, і можна було подумати, шо вій у самій сорочці) стояв по коліна у воді і, мов зачарований, дивився на поплавець.

Як успіхи, тату Карло? — бадьоро загукав Котька, підбігаючи.

Тато, ие обертаючись, мовчки застережливо підніс руку.

Котька трошки постояв на березі і, так і не дочекавшись від тата ні погляду, ні слова, зітхнув і пішов купатися.

Сам Котька ловити рибу не любнв. У нього не було терпіння довго дивитися на нерухомий поплавець. Не чекаючи, покн риба клюне, він раз у раз смикав вудлище і витягав голого гачка. Ну й, звичайно, ніколи нічого не впіймавши, через якихось кілька хвилин не витримував і кидав риболовлю.

Тато ж був затятий рибалка. Він в Євпаторії з ранку до ночі ловив,бичків, а то й скумбрію «на самодур». А вдома, у Києві, навіть взимку ходив на підлідний лов.

Зачіпати його, коли він ловить рнбу, не було ніякого сенсу.

Викупавшись, Котька побіг оглядати навколишню місцевість. Він був сповнений жагучого бажання негайно ж почати пізнавати сільське життя — вимріяне, романтичне і солодке сільське життя: кататися верхи на корові, красти на баштані кавуни, змагатися з пастухами.

Місцевість ліворуч від бази відпочинку, власне, Котька знав — звідти вони прибули на «Бережок»: там вони йшли пішки, там тато з мамою шубовснули у Рівчак, там Котька вперше побачив «дику природу»... Села там ие було.

Одразу за базою відпочинку починався молодий густий і задушливий сосновий ліс. Ні баштану, иі корів, ні хлопців- пастухів там теж, звісно, бути не могло.

Нерозвідаиою лишалася тільки місцевість праворуч від будиночків. Туди Котька й побіг. Десь за останнім будиночком ліс кінчався і починалося поле. Боляче дряпаючись об стовбур і наколюючи обличчя та руки глицею, Котька поліз на крайню з узлісся сосну.

Скільки сягало око, до крайнеба простягалося жовте море пшениці...

І враз Котька відчув себе обдуреним і нещасним.

Що ж це таке? Що ж це таке виходить, люди добрі?

їхав-їхав у село. Приїхав. А села й близько иема. Якась безглузда база відпочинку.

Нащо йому та база! Нащо йому той відпочинок! «Прекрасні будиночки!», «Газові плитки!», «Холодильники!» Що — він дома ие бачив газових плиток і холодильників? Треба було для цього їхати!

Під час сніданку, спідлоба дивлячись на радісно збудженого тата, який приніс три миршавих верховодки, Котька похмуро сказав:

Пішли в село!

Тато здивовано звів ліву брову (коли він дивувався, він завжди зводив тільки одиу ліву брову).

Чого це раптом?

Бо я хочу в село. Я їхав у село.

Так ти ж у селі.

Це не село.

А що ж це? Київ? Село... Річка. Купайся, загоряй, лови рибу, відпочивай.