Слава ЗСУ!

Мама заусміхалася й сплеснула руками:

Ах, який красень! Просто чудо! Вн, Спиридоне Спиридо- новичу, ну просто...

Хемінгуей! — вигукнув тато.

«Хемінгуей» задоволено ковтнув, почухав волохаті груди і поблажливо усміхнувся:

Отож готуйтеся, Зою Іванівно, чистити. Він вас завалить рибою. Всієї й не поїсте. Доведеться, мабуть, заморожувати... До речі, там у нас холодильник. Як щось треба — будь ласка, не соромтеся.

Спасибі, спасибі! — лагідно проказала мама.

Спиридон Спиридонович кивнув і ваги-переваги пішов до

свого столу. Тато, задоволено потираючи руки, зайшов до будиночка помагати мамі.

Якщо ти гадаєш, що я понесу що-небудь до них у холодильник, ти глибоко помиляєшся,— крижаним голосом, наче він уже побував у тому холодильнику, сказала мама.

Чому? — невинно закліпав очима тато.

Тому що я знаю, що таке холодильник. їм самим місця мало. І я старцювати не піду. Не піду! Ясно?

Ну, то...— на якусь мить тато наморщив лоба, задумавшись,— ну, то... викопаємо погріб!.. Подумаєш!

І обличчя його просвітліло. На відміну від- мами, тато не вмів довго переживати.

Викопаємо погріб та й усе. Правда, синку?

Викопаємо! Авжеж, викопаємо! — весело підхопив Котька. Йому ніколи не доводилося копати погріб.

Вони не стали відкладати це у довгий ящик, а пішли до коменданта, обвітреного й засмаглого начорно Петра Кіндратовича Баюри, який видавав постіль, відра і посуд, узяли в нього ще й дві лопати та й приступили до діла.

Тато копав, а Котька відгрібав пісок, щоб не сипався в яму. Потім тато розшукав десь уламки шиферу, що лишилися від будівництва, гарненько виклав ннмн яму, а один шматок поклав зверху, наче ляду. Вийшло дуже здорово.

«Ти диви — молодець!» — здивувався Котька. Дома татові якось ніколи не доводилося майструвати, і Котька вперше бачив безпосередні наслідки татового уміння. Та й що там у місті змайструєш, коли все, що треба, купується в магазині. Та й часу в тата завжди нема.

Котька побіг хвалитися мамі. Але мама особливого захоплення погребом не виявила.

Ой! Як сиплеться-а-а! — скрикнула вона.— Це всі продукти будуть у піску.

Тато промовчав. А Котька образився:

Ну, зиаєш... Тобі не догодиш ніколи. Дуже якраз гарний погріб. Кращий за будь-який холодильник. Хіба в холодильник стільки влізе?

Гарний-гарний,— одмахнулася мама.-— Біжи принеси води, оно бочка приїхала.

Виявилася досить-таки дивна для Котьки річ. Незважаючи на те, що будиночки стояли біля самісінької води, на березі славнозвісної зачарованої Десии, з водою було непереливки. Пити воду просто з Десни не можна було, вона годилася тільки на господарські потреби. Питну воду возили з села, з криниці. Двічі на день сива більмувата конячина притягала здоровенну бочку на двох колесах. Правила конячиною чорнява засмагла білозуба молодиця.

Коли Котька прибіг з відром, коло бочки вже витяглася черга бережан у купальниках, у халатах, у трусах і в піжамах — хто з відром, хто з чайником, хто з бідончиком, хто з каструлею...

Стоячи в черзі, Котька роззирався навколо. Публіка на «Бережку» була для Котькн малоцікава: або зовсім солідна (дяді, тьоті, бабусі), або зовсім несолідна (писклява дошкіль- няча дрібнота). Ровесників, однолітків своїх Котька не вгледів.

З одного боку це було навіть добре. Бо коли Котька набрав у відро води й поніс, то виявилося, що носити воду у відрі він ие вміє. Просто йому ніколи не доводилося цього робити. Відро весь час чіплялося за ногу, вода у відрі гойдалася і розхлюпувалася. Котька ледве доиіс піввідра. Був червоний, як помідор, і намагався ні на кого не дивитися. Перед

193

однолітками було б зовсім соромно. Отже, з одного боку було навіть добре, що однолітків иа «Бережку» не було.

А з другого боку... З другого боку теж було добре, що їх не було.

«Що, я гратися-забавлятися з міськими хлопчиками сюди приїхав! Ні! — рішуче сам собі сказав Котька.— Я приїхав пізнавати сільське життя, приїхав змагатися з пастухами, хто далі плюне, приїхав кататися верхи на корові і красти кавуни иа баштані. А всі ці міські хлопчики — пігмеї і більше нічого. Нащо вони меиі здалися. Тюті...»

Мама заходилася готувати вечерю.

Тато заходився розпаковувати і приводити в порядок риболовні снасті — вудочки, спінінги, «закидушки» й таке інше.

А Котька пішов купатися.

Купався Котька до самісінької вечері — аж посинів.

Вечеряли урочисто, на честь відкриття сезону, разом з татовим начальником Спиридоном Спиридоновичем та його сімейством.

їжі наготували, «як на Маланину свадьбу» (так завжди казав тато, повторюючи слова свого діда). На столі все не вмістилося — заставили весь ґанок.